Завантажити

Лягло червоним трупом сонце,
хтось заколов його ножем.
I бризнула потопа крови
На небосхил, на чорнозем.

Смiється хтось подiбний, дикий,
I тiшиться, що смерть принiс.
Полошить чорнi зграї крукiв,
що сiли хмарою на лiс.

Крiзь лiс, крiзь чорне цвинтарище
iде самотнiй мандрiвник.
У серцi в його чорна тиша,
Така, як крик, як крик, як крик.

Десь є кiнець людським дорогам,
десь є спочин людським серцям.
Тобi ж нiде нема нiчого,
i скрiзь ти сам, i скрiзь ти сам.

Десь є привiтнi яснi очi,
десь є тепло жагучих рук.
Над лiсом чортовим посланцем
крильми лопоче важко крук.

Крiзь лiс, крiзь голе цвинтарище
iде самотнiй мандрiвник.
У серцi в його чорна тиша,
така, як крик, як крик, як крик.

О, не дiйдеш, не доблагаєш!
Де ступиш — їдь, де станеш — глум.
У серцi в тебе чорна тиша
I невiдступний, вiрний сум.

О, не дiйдеш, не доблагаєш,
не видивиш шляхам кiнця!
Сполошиш тiльки тiнi в лiсi
i чортового посланця.

Спiткнешся, впадеш i не встанеш,
i будеш сам, i будеш сам.
Куди iдеш? Чого благаєш?
Нема, нема дороги там!

Спiткнешся, впадеш i не встанеш,
хрестом розкинеш муку рук.
I до очей твоїх по снiгу
Скакатиме незграбний крук.

Лежатимеш спокiйний, тихий,
з блiдим, розплющеним лицем.
Лягло червоним трупом сонце,
хтось заколов його ножем.

1925

читати