Електронна бібліотека/Проза
- ДружбаВалентина Романюк
- Лілі МарленСергій Жадан
- так вже сталось. ти не вийшов...Тарас Федюк
- СкорописСергій Жадан
- Пустеля ока плаче у пісок...Василь Кузан
- Лиця (новела)Віктор Палинський
- Золота нива (новела)Віктор Палинський
- Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
- Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
- З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
- Останній прапорПауль Целан
- Сорочка мертвихПауль Целан
- Міста при ріках...Сергій Жадан
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
Хто ти такий?
— Я заблудився.
— Не ходи тут. Піймають і зварять.
— А вас?
— І мене: як знайдуть. Навару не буде. Кістка суха, а жили твердли — не годяться. Сам завтра вмру; корінці зварю і завтра вмру. Тікай, бо тут лихо!
— Діду, чума забрала всіх?
— Ні, синку, то — государство!
— Ви сховались?
— Як набігли, то недужий був. Ішов по воду і впав. Трава висока, — обминули мене. Біжи на станцію. Тут бродять . помішані: заріжуть.
— Прощайте, діду! — Хлопець побрів до пустельної вулиці: побрів недумно; і притьма, в тривозі від дідових слів і безлюдності, помчав звідти і гак мучилося серце, мов огонь пекельний, в'ючися зміями, гнав з порожнього села. Захеканий вкрай, хлопець почув, ніби гукає хтось: агу! — пролунало, як від кладовищенського з'явця. І знов німо скрізь; жаска тишина в бур'янах, з останками хаток.
Дожидав хлопець біля станції, на похилі, проти якого потяг повинен стишуватися, беручи височину. Коли простопадні риси в обрисі вагонів перестали миготіти розпливчасте, хлопець розігнався, ніби наввипередки, і схопив поруччя. Сіпнуло йому плечові суглоби, але він з підбігу вмить докинув стопи на підніжок і пристав до швидкості.
При вузлі залізниці його зігнали з потяга. Тоді побачив, що роблять хлопці: підлазять під пасажирські вагони і там чіпляються серед залізяччя. Він і собі — туди; влігся, як інші. Мандрував так до півночі. Коли схотшося їсти, аж шкіра щеміла, він виліз; виліз на вокзалі невеликого міста і нишпорив скрізь, штовхаючись між людьми, поки набрів на лушпайки з яблука. Підібрав їх, обтер і з'їв. Знайшов розбиту коробку — там були, в розірваній обгортці, рештки печива; вибрав їх і довго нюхав запашний папір. Напився теплисто-бруднуватої води з бака, вживаючи бляшаний кухоль, що гримів на ланцюжку.
Світився місяць посеред зірок, мов карбованець, покладений на саєт, між розсипані самоцвіти, і при ньому видно було долі: всюди — наліпи грязюки, всюди сміття, клапті газет, притоптані і запльовані; покидьки найрізноманітнішого роду і вигляду, від розбитих пляшок до махорчаних «бичків». Освітленою смугою пішов хлопець до поламаної водокачки, напроти якої акації чорніли вряд.
Багато вагонів згромаджено на лініях і снують «маневрушки» — парою шиплять, пронизливо посвистуючи. Коло акацій, зовсім окремо від залізних нетрів, стоїть невеликий товаровий потяг. Можна почепитися і під'їхати. «Хай тільки машиністи одвернуться, я вскочу!» — вирішив хлопець. Він сховався за стовбур, при якому проходила кущова огорожа, порозривана вільними стежками.
Чути було, як варта тупотіла в обході: певно, перевіряла вагони. Вийшов наперед начальник, і тоді відчинено двері — якраз напроти місяця — і зачинено враз, після перевірки. Від того, що відкрилося, хлопець притерпнув: повно мертвих, складених, мов шпали. Начальник, тамуючи низький голос, сказав одному з присутніх:
— Скинути в шурх: один завал вантажу, зверх того — дрова і нафта, потім знов це, і знов паливо; щоб усе згоріло. Ти відповідаєш!
— Єсть!.. Усе!.. — відповів підручний.
Начальник і варта відмаршували, а потяг скоро постугонів від станції. Тоді, на самоті, хлопець подумав: «Якби я вчепився, згорів би». Він довго стояв за деревами, боячись виходити.
Розлягався брязкіт на станції, мигтіли і перебігали огні; свистки і сюрчки прорізали чорний простір; зрештою, хлопець насмілився покинути схованку і покрадьки відійти на перон.
В той час викинуто з вагонного вікна паперовий жмут. Розгорнувши його, хлопець знайшов скоринки, огіркові відрізки з хвостиками, курячі кісточки з шматочками шкіри і великі крихти. Забувся жах в одну мить,— істоту знов забирає голодний порив, від якого вона тремтить в судомі, з холодними болями. Хлопець відійшов за ріг будівлі, сховався в тінь і зразу пооб'їдав шкірки, хрящики і рештки м'яса на кісточках, а їх погриз, пообсотував. Заїдав скоринками і огіреччям. Витрусив крихти в рот: вони приставали до язика, мов залізна тирса до магнета, і зникали вмить.
Виїв чисто, як муравлик.
Біля стіни присівши, в затишку проспав частину ночі. Знов пристроївся під пасажирський вагон — мандрував, поки зупинили серед гамору і криків. Сторожа заглядає вниз і виганяє «зайців» на перон, до гурту, звідки всіх женуть до зборища коло вокзальних дверей.
— Це границя Росії, — розмірковують старші подорожні. — То не чути було, коли наше добро через неї тягли, а тепер об'явилась.
— Для наших хлібів свобідно, а нам — границя...
— І замкнули: вмріть, а не пустим!
— Чого ж вони такі? Харчі забрали, а нас морять... Вартові загнали збір в товарові вагони і весь потяг, складений з них, пішов назад від замкнутого кордону. Назустріч, до кордону, вільно бігли з України без числа — ешелони, навантажені збіжжям, городиною, м'ясом і всім, всім, що дає на землі невсипуща праця людей. Але їх самих, примерлих від голоднечі, після того, як виробили багатство для сусіда, гнано з пекельною лайкою геть: пропадати в розграбованих руїнах.
Біля хлопця — дивовижно довговидий, жорстковусий чоловік і
Останні події
- 17.12.2025|21:28Лауреатом Премії імені Шевельова 2025 року став Артур Дронь
- 11.12.2025|20:26Книга року ВВС 2025 оголосила переможців
- 09.12.2025|14:38Премія імені Юрія Шевельова 2025: Оголошено імена фіналістів та володарки Спецвідзнаки Капітули
- 02.12.2025|10:33Поетичний вечір у Києві: «Цієї ночі сніг упав» і теплі зимові вірші
- 27.11.2025|14:32«Хто навчив тебе так брехати?»: у Луцьку презентують дві книжки про гнів, травму й силу історій
- 24.11.2025|14:50Коли архітектура, дизайн і книги говорять однією мовою: вечір «Мода шаблонів» у TSUM Loft
- 17.11.2025|15:32«Основи» готують до друку «Бард і його світ: як Шекспір став Шекспіром» Стівена Ґрінблатта
- 17.11.2025|10:29Для тих, хто живе словом
- 17.11.2025|10:25У «Видавництві 21» вийшла друком збірка пʼєс сучасного класика Володимира Діброви
- 16.11.2025|10:55У Києві провели акцію «Порожні стільці» на підтримку незаконно ув’язнених, полонених та зниклих безвісти журналістів та митців