Завантажити

А вже незабаром сонце можна буде спостерігати без будь-яких захисних засобів. Деградована спільнота, яка більше не потребує якісної культури, яка почала жити заради грошей, перетворюється в суцільну чорно-білу масу. Епоха комп’ютерних технологій, ґлямуру і порцелянового кінобізнесу відібрала здатність мислити. Легке стало нецікавим і застарілим, але водночас, так би мовити, "новітнє" перетворилося на щось тягуче і примітивне. Власне мова піде про поезію і все, що її стосується. Порожня поезія, безобразність верлібрів і білих віршів, приблизні або невиразні клаузули римованих. І при цьому недовчені "поети", які створюють самі для себе фестивалі, переважно самі для себе і пишуть. Ні, це неможливо назвати літературою, та ще й якісною. Більшість "зеленоюних" фестивалів закінчуються масовим колапсом горілчаної ейфорії. Инша нірвана. Дехто уявляє себе генієм, прямує до висот, при цьому обираючи собі тактику "чемної людини", - і видає, після фестивальних піарів, власну книжку. У більшости тактика зникає, втрачаються "рядові" друзі, обираються більш визнані (такі ж, якими стали щойно вони), з´являється бездушність і... дешеві парфуми самопроголошення і самовизнання ріжуть алергічне повітря смородом уявних небесних висот! Більшість таких літераторів уже забули, чим пахнуть книги. Вони нічого не читають, бо невже існують для них більш геніальні, ніж вони самі? Теми цих культових авторів діляться переважно на чоловічі й жіночі. Тематика чоловіків: секс, легкі наркотики, дівчатка й алкоголь ( чи не згадується, таким чином, померла література 90-х від Жадана & company?). Жінки пишуть про хлопчиків, дівчаток, любов, алкоголь і секс (чи не є це виписаною темою класичної літератури?). Соціальних текстів майже нуль, ніби те, що відбувається навколо молодих поетів, фактично їх обходить боком. Величезна біда ще в тому, що більшість сучасних літераторів рідко йдуть на допомогу одне одному. Література почала спотворюватися трьома давніми принципами: "Моя хата скраю", "Після мене хоч потоп" і "Але ж те, що відбувається, - це ж не зі мною".

Мережева література. Майже на будь-якому літературному ресурсі може надрукуватися будь-хто, незважаючи на те, чи є у автора літературні здібності, чи взагалі нічого спільного до літератури він не має. Головне – рейтинги, коментарі, флуд і тусовка, залежно від того, яку тактику і поведінку обирає дописувач. На кожному сайті тісно переплітається відверта банальщина і посередня (саме посередня, аж ніяк не геніальна!) якість. Найчастіше зустрічаєш пряме наслідування архаїчного померлого класика, стовідсотковий плагіат, псевдопатріотизм і псевдолюбов до Батьківщини, яка нічим не підкріплюється, окрім порожньої балаканини. Або ж заїжджені рими типу «кров-любов», «очі-ночі-хочу» і т.д.. Нового зовсім мало, зріла і виважена думка загублюється на бездоріжжях…

Матюки в літературі. У важкі часи постійної кризи, в епоху недоїдання, масового безробіття і безгрошів’я це вже не є такою дивиною. В телевізорі цінується мило і вбивство, в побуті – гризня і матюки, які час від часу потрапляють у мистецьке середовище. Саме в наші важкі часи вульгарні слова стали загальновживаним явищем, і немає нічого незрозумілого і дивного в тому, що їх можна чути майже скрізь і навіть від дитини. Біда тілько в тому, що часто їх у розмові буває забагато, а в літературі переважно вони взагалі не мають ніякого стосунку до тексту.

«Оновлені» журнали. Модним явищем стало говорити, що старий журнал про динозаврів (і не тілько…) сьогодні оновлено. Жахає те, що частіше за все оновлено лише саму обкладинку, але від написаного ледь не віє смертю. Багато назв журналів узагалі не відповідають надрукованому в них матеріялові. Редакція працює за принципом: «Спочатку береться (як на думку літредактора) гарне, а вже потім, як стомиться коректор і сам редактор, будемо пхнути все, що тілько можливо». Цензури ж бо не існує. Ну… майже. Ще одна біда в тому, що редакція намагається хоч зрідка, але все ж таки вставити на шпальти журналу глянцеві імена. Власне з цієї причини мало хто став купувати такі журнали. Редактори не розуміють, що відомі імена стали нині зачитаними, виписаними і… непопулярними, попри свою колишню гучну славу й авторитет.

«Зеленоюні фестивалі». Більшість фестивалів, що робляться (хай і не заради ефекту) молодими, які тілько-но вилупилися зі шкільного яйця, переважно швидко згасають або сходять на пси. Ті самі імена, ті самі слухачі з відмінністю до 3-5 осіб. Модним явищем стали кафе-книгарні. Література з пивом і чипсами. Каву молодь майже не п’є. Або гляньмо, як це роблять письменники передсмертного віку, бездарні, але спілчансько-псевдо-елітарні. Ляльки літературного театру! Критики переважно власні, підпоєні тим самим, що споживають їх замовники. Критика куплена, автори працюють за гонорари… або зірки, які догорають з останніми цигарками останніх фанатів. Решта – маловідомі або й зовсім не зауважені, але які ще створюють неспотворену і не деградовану літературу фактично поза літпроцесом, десь у його кулуарах. Літературна історія двотисячних років знатиме тілько куплених і конвеєрних. Нові імена на одному рівні з вицвілим і зголоднілим народом, що його частенько владні структури називають бидлом. І неспроста, бо нині не в повазі той, хто дійсно заробляє копійчаний прожитковий мінімум. Рок-н-рол помер на початку дев’яностих, література помирає тепер. Киснева подушка наповнена їдким ґлямуром і глянцевою попсою. Попереду постійна ніч. Чорно-біле сонце незабаром зникне з байдужих екранів очей. Завіса. Натомість аплодування – втома.

· о8.о2.2оо9

читати