Завантажити

танці у тій великій залі семінарії...
— Ну, от... То ми, можна сказати, зовсім близькі... свої! На цей раз потиснула руку панна Зося. Від неї несло своєрідним теплом, вона, ніби окрилена, непомітно, легко, привабливо, подаючи скляночку маринованих рижиків, нахилилась у його бік, а він розповідав уривчасто й плутано про Дермань, підливав ще щось у її маленьку кришталеву чарочку, запрошував її ще раз піднести ту чарочку і ще раз випити, а потім перейшов з Дерманя на шовкові панчішки, шоколаду Веделя, вальси Шопена і далі на хтозна-що — на кроликів із малиновими очима і ангорського кота, що лазив попід ногами і терся об Троянову халяву. Хвилина млявої, п'яної тиші, а потім Зося впалим голосом запитала:
— Так, пане поручнику? Коли?
— Так! Скоро!
І при тому вони обмінялись поглядами, від яких міг би загорітися сірник.
А згодом, геть згодом, але цього ж вечора, коли все і всі виповнились по вінця, у загальній метушні, крутежі й шумі, Троян несподівано натрапив на самого господаря і, відтиснувши його трішечки набік, досить категорично почав з ним таку дипломатичну розмову:
— Знаєте, пане воєводо... — почав він тоном, що його можна було розуміти і так і сяк.
— Но-но-но! — перебив його жартом на жарт Шейн. — Я ще ніколи не був воєводою.
— Але ним будете! У вільній і незалежній! — рішуче твердив Троян.
— Що ви! Що ви! — перечив Шейн.
— Сонце світить, земля крутиться, і все під місяцем можливе, як казав, здається, великий китаєць на ім'я Кон-Фу-Дзей, — резолютно заявив Троян, на що господар погодився.
— Певно, певно, пане поручнику! — і подав йому цигарку «Оверштольц».
— Маю до вас справу! — різко змінив Троян тон.
— Слухаю! — відповів, так само змінившись, Шейн.
— Не знаю лише, звідки починати... з голови чи з хвоста... У нас тут по кущах розвелося чимало хлопців. Ви знаєте?
— Трохи.
— А у тих хлопців розвелося чимало вошей... Ви це, напевно, також знаєте?
— Ха-ха-ха! — засміявся дрібно Шейн.
— А ви, напевно, також знаєте, що воші так само люблять, скажемо, нафту, як ми з вами, скажемо, нашого найбільшого вождя... Пардон! Ви мене розумієте?
— Мф! Мф! — відповів Шейн і затягнувся димом цигарки.
— А я чув... Мені хтось сказав... Здається, чи не той. самий пан... ваш майбутній зять... не пам'ятаю точно, що у вас того продукту, тобто нафти, є чималі запаси... Мені потрібно з пару бочок такого нектару.
— Ха-ха-ха! Ха-ха-ха! Я розумію, я розумію...
— Але й це ще не все, — не вмовкав Троян. — Щоб ми з вами були й надалі добрими сусідами і друзями, ви мусили б докинути до тих бочок з нафтою кілька центнерів соли — цього воші, розуміється, не вживають, але ми інколи потребуємо цього мінералу для інших санітарних акцій...
Шейн знов зареготався, йому ця мова подобалась.
— Розумію, розумію! — сказав він уже виразною мовою.
— Так коли? Так як? Діло любить порядок!
— Справа трішки скомплікована... Але ми зробимо! Зробимо, пане поручнику. Деталі ще обговоримо... Зайдете до млина...
— Ага! Коли діло дійшло до млина — чи не вдалося б нам так з пару міхів такої питльованки? На галушки? Що?
— Щось зробимо!
— Так міхів з п'ять! — додав Троян, і на цьому конференція закінчилась.
Але не остаточно. Година була пізня і вимагала завершення цього прекрасного підприємства. Безпосередньо після розмови з Шейном до Трояна пробралась Віра, чи пак Ядвіга.
— Чого вимагає ясновельможна? — запитав він її.
— Багато, капітане. По-перше, розмови з отими героями, — вказала вона у димовий простір, в якому десь там плавали Борис і Качан.
— А це ж про що? — запитав Троян.
— А от вони тобі скажуть.
— Щось як наказ?
— Лише інструкція.
— Від батька?
— Може, й від батька.
— А я гадав — ніченьку хочеш зі мною переночувати. Спішив. Знаєш оцю: «Я би тебе переночувала, переночувала, коли б я ся зради не бояла, зради не бояла»?..
— Що скаже Зося?
— Зося — параграф сам по собі.
— Бачу... А ось і товариш Качан! — змінила тон Віра.
— Товаришу Троян, — з місця почав Качан.
— Слухаю, товаришу Качан.
— Товаришка... Ядвіга рекомендувала вас як найвизначнішу фігуру тутешнього партизанського руху...
— Трохи переборщена рекомендація, товаришу Качан, але слухаю, — відповів Троян.
— Нічого, нічого. Гаразд. Справа така: посилаємо на цей терен серію з'єднань, і було б бажаним, щоб ви встановили з ними діловий контакт. З нашими союзниками поляками такий контакт уже існує. Залишається ваш сектор. Можете ви залишитись тут до завтра?
— Можливо, — відповів Троян.
— Гаразд. Завтра цю справу й обтяпаємо. Головне, тут розвелись жовто-блакитні... От нам і треба їх виполоти...
— Щось так, — відповів Троян.
— Отже, завтра! Товаришка Ядвіга влаштує. Закурюйте! — і простягнув Троянові пачку

читати