Завантажити

(звичайно, вийшовши на вулицю). Полюбувався химерно-незграбною старою архітектурою церкви Різдва Богородиці, морської офіції, і за порадою отця Гавриїла пішов шукати міську бібліотеку. Проти ґубарнаторського скверу прочитав я на блідо-блакитній табличці: "Публічна бібліотека-читальня". Славно, подумав я: в Астрахані — публічна бібліотека! Виходить, і читачі є. Замурза-хлопчик показав мені вхід до цього святилища, і я побожно піднявся на другий поверх та ввійшов до єдиної салі бібліотеки. Бібліотекар у сурдуті з червоним коміром і з ґренадерськими вусами, якого я прийняв за урядовця з поліції, сказав мені, що книги Рибушкіна "Описаніе города Астрахани" тепер у бібліотеці немає і що вона в бухгальтера громадської опіки Васілєва. Я пояснив йому, що я нетутешній, але він усе таки послав мене до "приказу" громадської опіки. Нічого робити! пішов я до згаданого бухгальтера Васілєва, і цей шановний дідусь подав мені надію, що прочитаю книжку Рибушкіна завтра в девятій годині ранку.

13 [серпня]. Переночував сяк-так у новій кватирі, або, точніше, в комірчині. Вранці пішов відчинити віконницю, і якийсь гладкий бородач обілляв мене помиями з полоскальної миски — та ще й вилаяв за те, що мене чорт носить під вікнами спозаранку. Я вилаяв його старим бородатим ослом і пішов до Бурцева пити чай. Після чаю написав Кухаренкові листа, навмисне невеличкого, і з клаптиком паперу та цурпалочком олівця пішов до "Публічної бібліотеки-читальні". Бібліотекар із червоним коміром і ґренадерськими вусами заявив мені, що бухгальтер Васілєв не повернув іще потрібної мені книжки. Я зостався дожидати, бо бухгальтер Васілєв вчора сам мені пообіцяв принести книжку до бібліотеки неодмінно на девяту годину.

Дожидаючи "Описанія города Астрахані" Рибушкіна, я зажадав каталоґу Публічної Астраханської Бібліотеки; каталог теж був удома в якоїсь важної особи (чи не в Сапожнікова?). Отже, без каталоґу в руках, я побачив на полицях припорошений "Встникъ Европы», довгу фаланґу "Московскаго Телеграфа", в кількох екземплярах: графа Хвостова, Дєржавіна, Карамзіна, "Духъ законовъ" і "Сводъ законовъ" з додатками, а решта полиць була завалена творами Дюма та Сю, не в ориґіналі. Про рукописи, що торкалися історії міста та краю, мені, не знаю чому, ніяково було запитати.

Та що було для мене о цій Публічній Біблотеці найцікавіше, це "Русскій Встникъ", журнал, що вже кілька років виходить, а я його сьогодні вперше бачу. В якій же я дикій пустині досі животів!

Перша попалась мені до рук книжка "Русскаго Всткика" за 1856 рік; оглав мені подобався. Там були виставлені імена Гоголя, Соловйова, Аксакова, імена добре відомі в нашій літературі. Я розгортаю книжку, і мені попалась літературна хроніка; читаю, і що ж я читаю? Наша славна-преславна Савур-могила — розкопана. Знайшли з ній якісь золоті та інші дрібнички, що не свідчать навіть, чи справді це була могила одного із скитських царів.

Я люблю археолоґію. Я поважаю людей, що присвятили себе цій таємничій матері історії. Я зовсім розумію користь цих розкопів, але краще б не розкопували нашої славної Савур-могили... Дивне й навіть нерозумне привязання до німих, мовчазних могил. Цілий день і вечір я все співав:

У степу могила

З вітром говорила:

Повій, вітре буйнесенький,

Щоб я не чорніла!

14 [серпня]. Цілу ніч була злива. І на ранок замість запорошеної, сірої Астрахані я побачив Астрахань чорну, брудну. Озброївшись туркменським чапоном, я пішов до Бурцева пити чай, потім одніс лист на пошту й рушив до бібліотеки. Але ця публічна бібліотека, мабуть через дощ і болото, була замкнена. І я, вклонившись дверям цього неприступного таємничого святилища, пішов "во свояси съ миромъ, дивяся бывшему".

І що мені цей Рибушкін так увяз у зубах? Найцікавіше в Астрахані я й без його вказівок бачив (соборну ризницю), а про решту чи варт турбуватися? Не варт.

15-го [серпня]. У день Успіння Пр[есвятої] Б[ого]р[одиці] зустрів я в Астрахані свого колишнього професора київського університету, найдорожчого й найулюбленішого нашого поета, і зустрів я його з величезною радістю в такій далекій стороні; зустрів, як батька, як брата, як найбільшого друга, і мав щастя прожити з ним кілька днів майже вкупі.

Вихованець київського університету

Іван Клопотовський.

16-го [серпня]. Того самого дня і я був ущасливлений зустріччю з улюбленим і поважаним мною поетом Тарасом Григоровичем Шевченком, з яким я провожу ці дні, що зоставить у мені глибокий спомин назавжди.

Вихованець того ж університету

Степан Незабитовський.

Я запишу у своєму щоденнику, що 16 серпня я провів день з поетом України Шевченком.

вген Одинцов.

Серпня 16. З душевною радістю я зустрівся та провів кілька годин із моїм милим батьком, старим козаком Тарасом Григоровичем Шевченком, за що вельми дякую Богові, що він привів мене бути вкупі з ним.

Федір Чельцов.

17 [серпня]. Іван Роґожин з приязні до Перфіла пішов за нього на півроку в салдати; та хоч який хитрий і викрутний був біс, але ніяк не міг пристосуватися до

читати