Завантажити

Сьогодні знову виводжу тінь свою на променаду.

Хтось в надії на вічний кайф обгорткою шурхотить.

Але тільки десять секунд триває смак шоколаду.

Тільки уривки фраз вловлюю мимохідь.

Можливо, єдине, в що можна справді повірити:

Ми – добрий привід, щоб вітер міг нашим волоссям грати.

Я намагаюсь вдихнути якомога більше повітря –

Але все одно його доводиться видихати.

Ти часом обнімеш так, неначе ми разом назавше.

А потім усе-таки випустиш. А потім сядеш у потяг.

А потяг зникне за рогом, нікому не розказавши,

Хто кого кличе і в кого залегкий для вечора одяг.

Проходячи наскрізь міста, через юрми шалені,

Ми – просто привід, щоб світло могло нам на лиця лягати.

Щойно встигаєш набрати життя повні легені –

А вже через мить його доводиться видихати.

читати