Завантажити

Ми улюблені люди у наших автобусів,

І тому вони возять нас так зосереджено.

Всіх, кого порятовано й навіть збережено,

Розподілено чітко по точках на глобусі.

Жінки смертні везуть дітлахам своїм хлопавки,

Висідають, де слід, поспішають, хоч важко їм,

Ставлять ноги в розплющені очі ромашкові,

А шляхи перед ними встеляють недопалки.

Боки зебр молодих, до асфальту закатаних,

Від потоку машин нам рятунок, заслона нам.

За краї білих смуг не заходь – заборонено!

Хто без захисту – кинуться миттю авта на них.

Ми улюблені люди у вулиць і паркінгів,

І тому вони водять нас там, де потрібно нам.

На бігбордах дівчата у шубах посріблених,

А в зеніті сам липень – о, як, певно, жарко їм!

Наші руки здійснились, уста наші справдились.

А всі решта відходять, зникають, ламаються.

А спасіння із вранішніх кленів спускається,

І проміння звіщає, що люблять насправді нас.

читати