Завантажити

Ця історія буде про кота. Він виглядає, як всі представники котячих. Має два вуха, два ока, чотири м’якеньких лапки, вуси, хвіст та розмовляє по котячому (няв чи няу). У вас є кіт? Ви можете уявити, що робить кіт у вашу відсутність, чи коли ви спите? Уявили? Нічого особливого? Може і так, а може і ні! Адже у світі є два типи котів: коти - красунчики, які, як заведено, просто їдять, сплять і періодично ображаються на повітря, та... ті, хто знають, що їжу необхідно ще заробити. І котів другого типу — більшість (і вони теж красунчики). Добре, якщо коти живуть в селі та легко можуть спіймати обід на вулиці. А що робити тим кицькам, які живуть в залізобетонних вежах та вулицю бачать тільки в віконце? Тож їм потрібно навчитися заробляти в інтернеті, опанувати доставку їжі та все це робити максимально непомітно для людства. Чому непомітно? Якщо їх викриють — прощавай спокійне життя.

Вмощуйтесь зручніше і я розповім вам історію про одного з них.

Рудий кіт, на ім´я Начос мав усе, що потрібно для ідеального котячого життя: м´яке ліжко зі вбудованим кінотеатром (насправді це був ноутбук) та людина яка його годувала і слідкувала за чистотою.

Ноутбук був “неймовірний старий мотлох” на думку людини та “чудове ліжко” на думку цього кота. Гаджет грівся наче маленьке електронне сонечко і чудово пасував під котячий живіт. Начос хотів годинами валятися на ньому, муркочучи в такт системному вентилятору, але не міг. Людина весь час його знімала. І спокій був тільки поки людина спала, а її ноутбук працював.

Ніхто не знає, як саме коти навчаються користуватися клавіатурою. Це одна з тих таємниць, які людство ще не розгадало. Але я розповім вам як навчився цей кіт. Наш герой Начос дуже уважний кіт. Ще раніше він помітив, як його людина дуже часто натискала клавіші, а потім щось отримувала: їжу, пакунки, гроші на рахунок. І він це дослідив.

Начос почав із простого — натиснув лапою на кнопку “Enter”. Потім ще раз. Потім випадково відкрив браузер. А потім… опинився в робочому чаті своєї людини. Це був великий корпоративний чат, де якісь незнайомі люди писали купу слів, які він не розумів.

— Няу-уу-у! — жалібно заспівав він притиснувши свої вуха та піднявши свою морду до гори.

“Ти чого?” — почув він моє буркотіння у своїй голові. — “Тихіше, людину розбудиш!”.

Начос здригнувся, оглянувся і побачив мене. Маленького бородатого чоловічка, який сидів на краю столу й ображено зиркав на нього.

“Ти хто?”, — Начос недовірливо примружився, та подумки почав розмовляти зі мною.

“Я той, хто тримає цей дім у порядку”, — відповів я думкою.

“Тут людина підтримує чистоту і годує мене. А ти щось за маленький для людини”, — передав думку Начос.

“Я спадкоємний домовик і слідкую, щоб тут не завелися злі духи! А ти тут зараз демона почав призивати своїм нявкотом” — обурено зауважив я.

“Я хочу навчитися читати” — Начос серйозно подивився в мої очі.

Я підняв брови та відкрив рота. Зовсім не очікував такого від кота.

“Навіщо це тобі, дурнику?” — зібравшись запитав у нього.

“Сам ти дурник! А я дуже розумний кіт. І хочу зрозуміти як зробити доставку смачної їжі до дверей. Але для початку мені потрібно зрозуміти, що пишуть в цьому чаті.”

Я потер підборіддя.

“Гаразд, я навчу тебе читати, але за одної умови. Ти не будеш викликати демонів чи бісів, навіть якщо тобі буде дуже важко!” — я поставив умову та дивився на його реакцію.

“Добре, домовились! Мене це влаштовує!”, — Начос подумки відправив свою згоду.

Так почалося наше велике навчання. Спочатку він навчився розпізнавати літери. Потім склади. А згодом ми разом почали розбирати слова. Кіт виявився чудовим учнем. На вивчення літер та складів у нас вийшло десь три ночі. Людина в цей час солодко спала та нічого не чула. Незабаром Начос міг прочитати перші речення у чаті. Прочитати прочитав, та нічого не зрозумів, всі слова були майже незнайомі.

“Колеги, потрібно оптимізувати процес логістики…”, — зупинився він — “Оптимізувати — це що?”

“Покращити та зробити ефективніше” — досвідчено відповів я.

“Як коли я ховаю їжу під диван, щоб людина її не знайшла і їжа належала лише мені?” — хитро відповів Начос.

Я гмикнув: “Ти, я бачу, швидко вчишся та читаєш поміж строк.”

Наступне повідомлення змусило Начоса хвилюватися: “Увага! База клієнтів потребує очищення”.

Він насторожено втупився в мене.

“Це що, вони когось збираються викидати з дому?! Мене?”

Я закотив очі: “Та чого ж тебе? Не хвилюйся, це не про тебе. Очищення бази — це просто видалення зайвих даних.

“А-а-а… коли я зіштовхую чашку людини зі столу, щоб звільнити місце для себе? Це очищення бази?”, — він знову подивився з хитрістю на мене.

“Ну… у твоєму випадку це скоріше саботаж!”.

Кіт вдоволено поправив вуса та почав читати наступне повідомлення. Яке спантеличило нас обох: “Колеги, дедлайн завтра, а ми досі не отримали підтвердження!

Начос підняв вуха: “Дедлайн? Це що, якась страшне природне явище на кшталт цунамі?”.

“Я не знаю, що це означає, шукай в Гуглі!” — сказав я зітхнувши.

“Як? в мене ж лапки?!” — відповів Начос.

“А я в іншому вимірі, і щоб натиснути фізично ці кнопки потрібно бааагааато енергії. Тож, давай, тренуйся!” — підбадьорив його я.

Начос порухав вухами та задумливо вдарив хвостом по столу. “Ну добре, якщо вони так його бояться, значить, це щось серйозне”, — пронявчав він.

Він обережно натиснув лапою на сенсорну панель, відкрив браузер та після кількох невдалих спроб таки потрапив у пошуковик. Його лапи не були створені для точного натискання, тож перший запит виглядав як:

“Шоо тае Део адй”. Начос незадоволено смикнув вухом і спробував ще раз.

“Що таке дедлллллллллллллайн”. Він примружився, прибрав зайві “л” і натиснув “Enter”.

Гугл трохи подумав і нарешті видав відповідь: “Дедлайн – кінцевий термін виконання завдання”.

Мої очі розширилися. Кіт зміг! Я гордо подивився на свого учня. Начос облизав лапу та провів по вуху. Ми продовжили зацікавлено дивились на екран. Серед запропонованих варіантів Гугл також видав різні статті:

“Як не боятися дедлайнів?”

“Що робити, якщо дедлайн уже завтра?”

“Чи можна обійти дедлайн?”

“Обійти? Можна його якось знешкодити?! А ну тисни на цю статтю”.

Кіт вправно відкрив статтю, де було написано: “Головне – почати завчасно, планувати та не відкладати на останній момент...”. Я засміявся, а Начос моргнув та подумки відправив “Ну, це якась дурня, ніхто в чаті так не зробив.”

Він натиснув “Назад” і знайшов статтю під назвою “Що робити, якщо дедлайн уже завтра?”. Там було написано: “Не панікуйте, розбийте завдання на частини, випийте кави, відкрийте документ і готуйтеся не спати всю ніч, бо це ваша власна вина!”.

“Все зрозуміло, вони самі вині, що у них завтра дедлайн і вони його бояться. От моя людина нічого не боїться. Ось! Спить тихесенько і про дедлайни ні разу від неї не чув”.

Отже, цей кіт виявився дуже тямущим учнем. Він дуже швидко переріс в знаннях та уміннях свого вчителя. Тобто мене – домовика. Я перестав бути вчителем та став як і раніше не видимим спостерігачем. Я дуже радів його успіхам. Кіт навчився точно набирати текст лапками. Вправно використовував сенсорну панель. Він швидко освоїв Гугл. Створив собі профіль у чаті “Гiтхаба”. Знайшов віддалену роботу на чотири години в день. Завів собі віртуальну карту у віртуальному банку з котиками. Розібрався з доставкою їжі. Він обирав безготівкову оплату і завжди підлаштовувався під онлайн замовлення своєї людини. Демонів він більше не намагається викликати. Та мені іноді допомагає виганяти бісів о третій ночі (бігає по квартирній хаті та заганяє їх у мої пастки). На цьому можна було б завершити розповідь про цього рудого кота – Начоса. Але затримайтесь. Я ще трохи розповім.

Це сталося на початку березня. Начос вже був досвідченим сисадміном. Йому подобалось працювати в команді. Але весна загострила всі почуття, тож він став помічати дивні речі в робочому чаті які раніше не помічав. Що більше він читав, то більше сумнівів у нього виникало. Повідомлення здавалися дивними, але дуже для нього знайомими. Усі постійно скаржаться на те, що клавіатура слизька, клавіші залипають. Людина, на ім’я Катя забула видалити історію пошуку, і в ній потім знаходилися запити на тему “Як замовити свіжого Лосося до дверей та не розписуватись за нього”, “Чому лазерна указка мене дратує”, “Що робити, якщо пилотяг хоче з’їсти вашу їжу”. Хтось навіть випадково відправив “няв” у чаті. А потім швидко прибрав. Це не могло бути збігом. От і сьогодні чоловік, на ім’я Макар Миколайович написав в чат:

— “Колеги, як ви чистите клавіатуру від вовни?” — хвилина та Макар Миколайович вмить додав — “Я… я мав на увазі пил, звісно. Звичайний пил!”.

— “О, а у мене проблема: лапи сильно напружуються та кігті весь час застрягають, теж доводиться часто чистити клавіатуру” — відповіла йому Тінь_Мереж.

— “Так, пил — це проблема. Іноді так і хочеться просто... облизати екран”, надрукував Назар.

— “Облизати екран?” — запитав Начос під аватаром “Рудий баг”.

— “Ой, вибачте, це автозаміна! Хотів сказати “витерти екран” , виправився Назар.

— “Кігті? Лапи? Вовна?”— запитав Рудий баг, він же наш Начос. — “Хлопці, ви що, коти?”.

(незручна пауза)

— “Пфф, сміхота” — відповів Назар.

— “Що? Ніі! Звідки такіііі дуумки? Це просто… емм… звичка так називати” — доволі швидко надрукувала Тінь_Мереж у чат. — Лапи? Еммм, я мала на увазі... пальці та нігті!

— “А давайте будемо проводити наради з увімкненими вебкамерами”, — надрукував Начос, — “Хто За?”

— “Емм, може, не треба? В мене камера розбита”, — відповіла Тінь_Мереж.

— “Я вебкамеру заклеїв. Заради безпеки”, — надрукував Макар Миколайович.

— “А в мене ноутбук старий, камера не працює”, — надрукував Назар.

— “Ні, я не хочу наради з камерою” — відповіла Катя.

Начос заплющив очі. В нього підтвердились підозри та з’явився план.

Наступного дня, коли людина яка його годує була відсутня, Начос зайнявся серйозною справою. Він обережно відкрив панель керування (лапи вже достатньо натренувалися), знайшов необхідні налаштування та натиснув кнопку “увімкнути у всіх звук”.

Та став дуже старанно прислухатись до звуків. Але нічого дивовижного не було. На фоні було дуже тихо та звук натискаючихся клавіш. Він відправив жарт в чат “Працювати важко... Піду полежу на клавіатурі. Ой, тобто, подумаю над рішенням!”. Він сподівався почути посміх. Але була тиша, хоча в чаті було багато смайлів. Тож Начос прийняв вибір та натиснув кнопку “увімкнути камери”. Одразу в усіх учасників чату.

На екрані замість людей з’явилися чотири здивовані мордочки та рудий хвіст Начоса. Перша мордочка під аватаром “Тінь_Мереж” — пухнастий сірий клубочок з круглими очима який гриз дріт зарядки. Друга під аватаром “Макар Миколайович” — величезний чорний кіт із зосередженим поглядом жовтих очей. Третя під аватаром “Назар” — сіра смугаста граційна кішка яка саме в цей момент намагалася облизати екран. І нарешті під аватаром “Катя” — білий пухнастий кіт з дуже величним поглядом помаранчевих очей.

Було лише одне хорове запитання:

— Няу?

— “Зізнаюсь… Я котик!” ,— надрукував гладко хутровий чорний кіт з жовтими очами.

— “Я теж!”,— надрукував сіре кошеня з дуже великими та круглими очами в яких видно зірки.

— “Це вже не Гітхаб, а КітКод. Тепер усе стало на свої місця”, — надрукував рудий кіт Начос під аватаром “Рудий Баг” та додав — “Ну що ж. Вітаю, колеги! Ми всі коти. Хтось суші хоче?”.

— “Таак, а ще краще Лосося!” — надрукував білий пухнастий кіт з помаранчевими очами під аватаром “Катя”.

— “І курку!” — надрукувала сіро-смугаста кішка зі смарагдовими очами під аватаром “Назар”.

— “Довго ми шифрувалися, але це було лише питанням часу”, надрукував Макар Миколайович.

— “Чесно кажучи, я навіть радий. Досить прикидатися людиною”, надрукував сіре кошеня та вмився своєю лапою.

Що ж, тепер вже точно закінчую свою розповідь. Хто б міг подумати, що подарунок у вигляді старого ноутбука, бажання рудого кота навчитись читати та робити замовлення з доставкою смачної їжі до дверей призвели до таких подій. Коти навчились шифруватися краще нас домовиків. Вони вже багато працюють віддалено, отримають платню на карти й навіть вигадали як обробляти та отримувати замовлення на смаколики без участі людей. Чому вони ховаються та досі живуть з людьми? Ну їм приємно коли ви про них турбуєтесь. Вчасно годуєте, чухаєте загривок та за вушком. І в цілому не має ніяких обов’язків, тому що в них лапки.

читати