Планувати власний день народження, Наче власний похорон, З квітами і декоративними каретами, Взятими напрокат у найближчої кіностудії, Де знімають постановочне порно В дусі XVIII століття – Галантного, щасливого XVIII століття – Століття Вольтера, Дідро і Маркіза де...

пластика твоїх пальців кожна лінія злам твоя індивідуальна мова що формувалася паралельно з невідворотними деформаціями кісток розповзанням родимих плям що залишались на твоїй шкірі немов загоєні акварелі твої інтонації дотепер залежать від ілюстрацій у словниках і головне в абетці від...

Ми стільки з тобою випили, що істина не у вині. Від революцій багато галасу; мовчання здійняло куряву. Найуспішніші у кар’єрі поети сиділи в тюрмі, а ми сидимо у Львові – налили водяру, запиваємо вірші водою. Часом мовчимо сумні; часом веселі з дівчам, що прогулює...

Алкоголізм. Із приватної неволі визирають злосливо Розбиті кістки пляшок. Бляшанки обірваних висловів. Усім по цимбалах, буцімто нація – передовиця, Усім паралельно, що всі загибають від нежитю – На житі настояна віра, запоями змочена правда, Помада прикушених губ на присмак...

Відмолився на персах твоїх, А далі мені - світ померк. Відтремтів я на лоні твоєму, А далі - узяв і заплакав. Я хворію тобою, кохана, Не від тепер - Я про тебе, напевно, занадто багато балакав. Я розказував вітам про тебе І душам померлих богів. Я розказував сонцю, Що ніжно тремтіло під дахом....

В Путивлі-граді вранці- рано Співає-плаче Ярославна, Як та зозуленька кує, Словами жалю додає. — Полечу, каже, зигзицею, Тією чайкою-вдовицею, Та понад Доном полечу, Рукав бобровий омочу В ріці Каялі. І на тілі, На княжім білім, помарнілім, Омию кров суху, отру Глибокії, тяжкії рани......

Мури якісь, хтось ридає на мурах, А перед мурами степ… Де б це, скажи мені, вірний мій джуро, Ми опинилися, де б? Мрія далека про соняшний виплив — Пасмуга світла бліда. Хто це отрути смертельної випив, Хто це так рано рида? Чуєш? Зозулею хоче злетіти, Хоче у далеч кудись…...

Скільки сонця ллється на землю, Як зітхає земля по зливі! Від води обважніла зелень, Від проміння – брунатне тіло.  Влучна палиця, жовтий кремінь, У долоні медові смокви. Чи не ласка на чолі мине, Чи не щастям іскриться око?  Наше плем’я не є велике, Та по шатрах доволі...