Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити
« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

любити Україну, як треба малювати картини й писати книжки, як боротися з класовим ворогом і як плекати душу?
Мушу признатися, що дотепер «таке» мені в голову не приходило, і не тому не приходило, що я когось боявся, просто мені було добре й затишно жити під крилом цих всезнаючих, всевмілих і всесильних людей, вони не були мені чужими, я шанував їх, вони воювали разом із моїм татом на фронті, я чув себе з ними покревненим... і не знаю тільки, і ще раз не знаю, чому наперекір цій покревненості, немов крізь діру в паркані, проліз студений слизький вуж, що зветься страхом.
— Коли я був малим, то ви мене лякали дідьком рогатим... дідько, чорт, зрадник, щезник був усюдисущим, він мав десятки імен, але люди його називали «той», називали безіменне. А тато, бувало, обороняли мене від страхів, кажучи: «Ти мені, жінко, дитину не пуджій». Пам'ятаєте? — відповів я мамі напівжартома. Треба було або ж виганяти змія, або ж звикати до нього.
— То було колись, — обізвалися мама. — Тепер тато тобі не допоможе. Ніби-с не чув, як уповноважений із Лисичан, із району нашого, сам товариш Ступа, так він писався, любив при нагоді гладити нас лагідними словами, що син за батька не відповідає. Але чи це не означає також, що й батько синові, якщо той потрапить в біду, не подасть руки? Такий час... І мені страшно, сину.
— «Такий прекрасний час, і прагну я обняти всю планету», — проспівав я рядок із банального вірша. Це, мабуть, була спроба змінити русло розмови; це була спроба вдати, самого себе обдурити, заспокоїти, що ніякого змія в тобі нема.
— Обнімай, Василику, планету, чого ж... чи я бороню? — Мама метнули в мене осудливий погляд. — Лишень нагадай собі нашого директора школи... сільського професора Северина Гайдаша. По війні він і тебе вчив історію, природознавство, географію... і співи вів у шостому й сьомому класі, приграваючи собі на скрипойці. Пам'ятаєш? Хіба Гайдаш так само, як оце ти нині, не казав «їм» на зборах у читальні, яку вже називали клубом... «їм» казав, усім тим добрим і злим, мудрим і тим, яким бракувало клепки, організаторам «життя по-новому», фінагентам і просто агентам, збирачам позики, контигенту, «стрибкам» із батальйону самоохорони, просто солдатам у синіх кашкетах, уповноваженим різним, а найперше оперуповноваженому товаришеві Ступі, який вважався у Горопахах найстаршим, що різьблений із дерева розіп'ятий на хресті Ісус Христос не має нічого... так, не має нічого спільного з Христом релігійним, це, мовляв, люди добрі, витвір мистецтва. Невідомий майстре зобразив, може, на хресті самого себе, своє життя розіп'яв на хресті, а щоб його мука, його крик, щоб його вихуділе на тріску, розіп'яте проклятою роботою, голодом, війнами, морови-цями тіло збереглося як знак пережитого для пам'яті нащадкам, він розп'яття це подарував горопаській церкві... так тоді було прийнято, тоді не знали музеїв, і його витвір припадав пилюкою у захристії двіста чи триста років. Хіба не так, Василику, говорив тоді в клубі з трибуни професор наш Северин? Хіба помогло йому оте слово, яким і ти боронишся, оте «мистецтво»? Ти забув, чим усе це скінчилося для професора Северина?
Ні, я не забув...
Але було б фарисейством сказати, що постійно пам'ятав про трагедію мого сільського вчителя, люди у своїй масі забудькуваті, тим більше квапимося забути про лихо, і я від людей теж не відрізнявся, вчителева трагедія поросла мохом на рік або й на два, а на третій несподівано відкрилася свіжим болем... так болить рана, яку продірявили кулею учора.
 
4
Чи любили ми свого вчителя? Не знаю... Він сам чомусь боявся нашої школярської любові й нікого не допускав до себе близько; він мовби замикався на ключ, а ми не вміли постукати в його двері. Втім, це стосувалося також дорослих: професор Северин, як його називали в Горопахах, з усіма тримався підкреслено сухо, навіть суворо, ніхто не бачив, щоб він колись посміхнувся, пожартував, навпаки — закукурічені вгору, кошлаті брови постійно хмурилися, а руді, сторчкуваті, короткі на два пальці вуса робили його усяк раз немовби роздратованим. Він і справді з нами, воєнними переростками, не дуже панькався, мав звичку називати нас «туманами вісімнадцятими», а часом не по-педагогічному смикнув за вухо або й свиснув лінійкою по плечах — давалися взнаки порядки у «повшехній» школі недавніх польських часів.
Ми йому, однак, усе вибачали.
Ми йому вибачали і... таємно кожен із нас очікував того дня, коли після уроків Северин Петрович візьме тебе за плече й поведе до себе додому. Будинок він мав гарний, вілію із крутосхилим дахом, яку купив у вдови довоєнного директора школи Яна Чеховича ще перед тим, як Гітлер напав на Польщу. Вдома він впускав тебе до своєї бібліотеки, до царства книжок на саморобних полицях, що ними були заставлені стіни покою: дозволялося будь-яку книжку брати в руки, гортати її, слинити, при бажанні можна було лягти на підлогу, на килим, обкластися книжками й вишукувати у них малюнки, уривками читати; навіть

« 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

Останні події

30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса


Партнери