Електронна бібліотека/Проза
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
- Людському наступному світу...Микола Істин
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
- Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
- Поетичні новиниМикола Істин
- Настя малює не квіткуПавло Кущ
- БубликПавло Кущ
- Серцем-садом...Микола Істин
- коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
- LET ME GОOKEAN ELZY
- Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Важкенні співчуття і трохи подиву. Такими були похмурі емоції від зустрічі із родиною, якій вдалося вихопилася із оточеного і нещадно обстрілюваного Маріуполя. Стосовно співчуття, то, тут якісь пояснення зайві. Бо ж відомо, що жителям неприступного міста-героя і водночас майже зруйновного міста-мученика випала трагічна доля живцем побачити справжнісіньке пекло…
Та й дивуватися теж було чому. Мимохідь звернув увагу на те, що чотирирічна донька подружжя-біженців від путінської антиукраїнської агресії дуже любить малювати. До того ж Настя, назву її так, охоче займалася цією творчістю у шкільному зошиті в клітинку та звичайною ручкою. Може саме тому вона малювала тільки якісь чотирикутні фігури. Більші. Менші. Продовгуваті. Квадрати.
Їй-бо, сторінка зошита, розмальована дитячою рукою, мені спершу трохи нагадувала, даруйте, склад. Але не порожній, а заповнений якимось ящиками. А ви б не здивувалися? Бо що зазвичай малюють діти у цьому віці? Сонечко. Квітку. Хатку. Ялинку. Кицьку. Ну, маму нарешті. Однак, погодьтеся, аж ніяк не ящики. Навіть із морозивом.
Розпитували про щось у дівчинки та батьків, які ще не відійшли від маріупольських жахіть і довгої дороги, не став. Однак сам себе переконав у ймовірності наступної версії. Здається, Настя без упину малює автомобілі. А що? Може бути. Адже потерпілі маріупольці тривалий час їхали, точніше, повзли, дорогами у довгих колонах автомобілів. Тому, не виключено, саме ці зразки техніки, які тривалий час гарчали й сигналили попереду, ззаду та з обох боків, найдужче запам’яталися втомленій, змученій і заплаканій тоді дівчинці.
Коротше, перед наступними відвідинами нових знайомих, окрім печива і цукерок, купив для Насті ще альбом для малювання і коробку фломастерів. Нехай малює!
Гм… Між нами кажучи, не зрозумів чому батько й мати, уздрівши цей подарунок, якось дивно перезирнулися. Навіть не дивно! А досить тривожно і відверто налякано.
Зате їх молодша донька щиро зраділа альбому та фломастерам. І навіть відмовилася пити з нами чай з цукерками. Який там чай! Вона вмостилася на дивані й захопилася малюванням. І як часто буває з дітьми та дорослими, вголос коментувала свої дії.
– Зелена буде мамина! – не без захоплення бурмотіла. – Бо у мами очі зелені і це її улюблений колір.
А через кілька хвилин.
– Синя для татка. У нього синя машина, яка нас звідти вивезла.
Почувши таке, я тоді мимоволі подумав, що таки вгадав із припущенням про автомобілі, які начебто малює мала. Зате батьки знову переглянулися.
А юна художниця не вгавала.
– Наша Софійка зрадіє рожевій. У неї в кімнаті було майже все-все рожеве.
Батько й мати, як і раніше, вперто мовчали про щось своє важливе. Я теж не наважувався порушувати тишу. Ми присьорбували далі гарячий чай. І слухали малу.
– Котові Мартину буде червона… Ні! Жовта. Бо він завжди любив спати на моїй жовтій ковдрі…
- Настя, може чаю поп’єш? Йди, вже налила, - нарешті покликала її мама.
Та дівчинка, заклопотана своєю творчістю, тільки відмахнулася і продовжувала малювати.
– А мені – фіолетова! Точно! Як нове платтячко на день народження!
Упевнений, що йдеться про різнокольорові автомобілі для всієї родини, наважився напроситися і не без посмішки запитав.
- А мені теж буде?
Батьки тепер не переглядалися, а просто опустили очі і пильно розглядали скатертину на столі.
Зате Настя не забарилася із запитанням у відповідь.
- А вам якого кольору?
Трохи подумавши, запропонував.
– Нехай буде синьо-жовтого.
Я навіть підвівся і підійшов до дівчинки з альбомом. Бо ж справді цікаво.
І що? У альбомі знову намальовані ті ж довгасті чотирикутники. Таки, мабуть, автомобілі. Хоча без коліс, вікон і дверей.
– Гарно! – похвалив юну художницю. Проте не стримався запитати.
– А що це?
– Тю! – голосно здивувалася мала. – Ви як маленький! Це ж труни для всіх нас. Для мами, тата, сестрички, кота і мене. Навіть для вас тепер ось є!..
Настя на відміну від всіх нас мовчала буквально кілька секунд.
– О! – радо вигукнула. – Мамо, я мабуть для всіх зроблю синьо-жовті! Як прапор…
Вона знову взялася малювати оті чотирикутники, зафарбовуючи їх згаданими кольорами.
Вже коли ми з батьком дівчинки вийшли на вулицю, він неохоче розповів про причини з’яви таких моторошних дитячих малюнків. Виявляється, за кілька тижнів у Маріуполі нажахану дівчинку тоді найдужче вразили тіла загиблих містян, що лежали у підвалах, на дорозі, на тротуарах. Через часті обстріли їх не було можливості збирати і хоронити, тому дитина дуже боялася, що так само невдовзі можуть лежати її рідні і вона сама.
Навіть, розказує він, ось такі тривожні думки не залишили доньку вже навіть на далекій відстані від міста-мученика та непохованих жертв рашистів. Адже днями на одному з пунктів, де їм, біженцям, видавали гуманітарну допомогу, вона голосно наївно запитала:
- А труни нам теж тут дадуть?
… Того вечора я теж спершу механічно малював більші й менші довгасті чотирикутники в зошиті у клітинку, де зазвичай записував певні рядки чи абзаци певних вражень. А потім об’єднав всі їх у один великий - на всю сторінку. Замість підпису поставив два ZZ – zнищені zвірі. Далі, вирвавши цей аркуш із зошита, спалив його. І ретельно вимив руки.
Останні події
- 23.12.2024|20:38Вийшов друком другий том духовних записок Ігоря Павлюка
- 23.12.2024|18:24У ВСЛ виходить новий роман Євгенії Кузнєцової «Вівці цілі»
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу