Електронна бібліотека/Поезія

Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Завантажити
1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »

бусурмана.

“Бо вони, — рече, — Дніпром на море випливали,
Та й купецьким суднам християнським пільги не давали;

Християн-купців, як і невірних турків, пліндрували,
А награбивши турецького немов добра, гуляли.

В погулянках славились морським походом та хвалились,
Що за віру б то благочестиву християнську бились.

І п'яне кобзарство, шинкове нищунство, підкупляли,
Щоб у кобзу про лицарство їх розбійницьке бряжчали.

А пропившись
І, мов крем'ях той, оббившись,

Свою рідну Україну пліндрували,
Милосердного гріхами прогнівляли;

Божий бич, татар, на села накликали,
Много християнських душ занапащали”...

На попа за се козацтво нарікало,
І на часточку йому не подавало;

По чужих церквах акафісти наймало,
Роківщиною його ніже не обмисляло.

Не пізнав розкошів богуславський чесний піп-тімаха,
На попівстві жив мов гречкосій-доматор сіромаха.

Проста хата в нього сяла тільки гарними богами,
Та пахущими на божниках квітками й рушниками,

Та хорошою, як Божий рай, вродливою дочкою,
Що всім брала очі дивною якоюсь красотою.

Байдуже було старому про багатство:
“Не від сього, — рече, — миру наше царство”...

І на те з старою не вважали,
Що попи їх із попадями минали,

Інде попасу веселого собі шукали,
Від убогої гостини потай утікали.

Один тільки й пан прихильний обібрався,
Товстогубим між козаками звався.

Не любив також і сей бенкетувати,
А любив з попом у Біблії 9 читати.

До попа частенько став сей пан ходити,
І без чарки про спасенне говорити.

Хто казав: любив він попадю старую,
Хто казав: ще й більш попівну молодую.

Замолоду він якось не оженився,
І в літа, ляхи мовляли, panski вбився:

Дак лизав старий до молодої губки,
Буркотав, як сивий голуб до голубки.


ДУМА ТРЕТЯ

І

“І не кажи мені,
І не турчи мені:
Не хочу слухать-знати,
Щоб за нелюбого
Да товстогубого
Марусеньку віддати”. —

II

“І не проси мене,
І не гризи мене:
Шкода про се й казати,
Щоб із злиденником
Та безземельником
Марусеньку звінчати.

III

І батько, й дід його,
І рід, і плід його
Се все було ледащо:
Бо козакуючи,
Статки гайнуючи,
Позводились нінащо”.

Так старенький із старою
День у день сварився,
А козак із їх дочкою
Тайкома любився.

Була гарна вбога панна,
Краля-королиця:
Як ясна зоря, рум'яна,
Як сніг, білолиця.

Народила мати доню —
Мов намалювала;
Надала їй щастє-долю,
Щоб біди не знала.

А біда не за горами,
Ходить проміж нами...
Очі з чорними бровами
Миготять сльозами.

Миготять, мов блискавиці,
З-під густої тучі,
Як стоїть коло криниці,
Свою долю ждучи.

“Не ходи вже, доле й воле,
Вранці до криниці:
Продають мене за поле,
За важкі червінці”. —

“Ні, покіль на небі зорі
Місяця стрічають,
Покіль на безкраїм морі
З вітром хвилі грають,

Товстогубу не придбати
Чорних брів дівочих!
Завтра будемо єднати
Козаків охочих,

І полинемо з вітрами
На безкрає море,
І поробимось панами,
І забудем горе.

Побудуєм собі пишні
Хати на помості,
І вчащатимуть велишні
До нас дуки в гості.

Оксамити, златоглави
Будемо носити,
Килимами крити лави,
Меди-вина пити.

Бо мене старшим обрали
Над всіма старими,
Щоб на море я човнами
Вилітав, мов крильми.

А у мене — як заграє
Моречко з вітрами,
Мені духа підіймає
Вгору, мов руками.

Грають, грають-примовляють
Кобзарі великі:
Будуть грати-примовляти
По всі вічні віки.

О, се дивна кобза — море!
Дивні в кобзи й струни!
Як заграє, відчиняє
Предковічні труни.

І виходить з них лицарство,
Що на морі билось,
Більшою, ніж пишне панство,
Славою покрилось.

І я, Маню, буду славен
Проміж лицарями,
Проміж дуками-панами,
Проміж кобзарями.

Будуть Левка Кочубея
По Вкраїні знати,
І під струни про Мурея,
Що він бив, співати 10.

Будуть Левка Кочубея
Знати й за морями,
Споминати, мов Енея 11,
Перед королями.

Бо Левко твій до султана
Знайде шлях-дорогу
І всю шатами зодягне
Україну вбогу.

Бо Левко твій бесурмена
Спліндрує-зруйнує
І самого королеві
В'язнем подарує”.


ДУМА ЧЕТВЕРТА

І весела, і щаслива
Мріями коханка,
І ясніша уродлива
Весняного ранка.

Як на світі любо жити,
Милого любити,
З його мислями навіки
Душу й серце злити!

“Чи ти чуєш, паньматусю,
Що Левко говорить?
До твоєї він Марусі
Мов у дзвона дзвонить.

Каже милий, є десь море,
Гонище безкрає,
Що, мов житом добре поле,
Золотом сіяє.

Каже милий, що здобуде
Здобич нам велику;
Златоглав носити буде,
Покіль його й віку.

Каже милий, що ми будем
Жити-панувати,
І величні з нами дуки
Знай бенкетувати”. —

“Моє щастє, моя доня,
Радуюсь від серця,
Що мені на старість доля
Молода всміхнеться.

Буде мати в вас сидіти
Хоч коло порогу
Та на

1 2 3 4 5 6 7 8 9 10 11 »


Партнери