Електронна бібліотека/Проза

СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Людському наступному світу...Микола Істин
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
СЦЕНИ З ПІДЗЕМЕЛЛЯАнатолій Дністровий
Пізно ввечері, майже поночі...Сергій Жадан
Поетичні новиниМикола Істин
Настя малює не квіткуПавло Кущ
БубликПавло Кущ
Серцем-садом...Микола Істин
коли надто пізно ти знаєш що мало любив...Анатолій Дністровий
LET ME GОOKEAN ELZY
Конвертуй світлосутність поезії в душах...Микола Істин
Завантажити

бігає по всьому тілу, пройма її дрижаками. Кожна жилочка бринить, кожна кісточка мов ниє. Разом їй і холодно і тепло, і непривітно і втішно. На саму спеку вона виставля свої посинілі руки, мокре личко, гріє і суше. Гарно так їй на сьому пекучому сонці, як розпалена куля, котиться воно по безкрайому небі, а золотий світ так і ллє, так і сприскує на всі боки огняними стрілами. А що, як побігти? І в одну мить Христя, мов що вкусило або злякало її, знялася з місця і помчалась попід лісом. Гарячий вітер ходе кругом неї, обвіває, платок з-за спини ободом знявся і, надувшись, лопоче. Боже, як гарно! Серце стиха топоче, зітхання сперлось у грудях... і її наче що підхопило на крила і несе... знай, несе по зеленій долині.
Вона і незчулася, як вибігла на кінець лісу. Перед нею безкрає поле злегка піднімається вгору, тонучи ген-ген у жовто-прозорій блакиті неба, а ліс круто повернув на ліву руч. А то що бовваніє таке на тому зеленому морі золотого марева? Наче журавлі ідуть собі, похитуючись тихо попід горою, за ними щось ясне то блисне, то стихне. “Чи не косарі, бува?” — подумала Христя. Он під тією деревиною, що, мов копиця, зеленіє серед поля, здіймається димок сизий. “Косарі! Косарі! То і галушки або кашу варять”. — І прямо на їх попростувала.
Вона йшла лугом, зеленою високою травою, їй любо так іти по тому пелехатому килимі, трава чіпляється за ноги, перечіпає... Вона ще й досі змерзла. Чому ж не нагрітись? Нарошне запуска вона ногу в густішу траву і, наче косою, пополам розбивав. Злякані коники роєм знімаються з-під трави і стрибають на всі боки. Сюрчать, галасують, мов дають звістку переднім товаришам, щоб береглися. Між ними метелики, мов лепестки розкішних квіток, носяться, грають. Десь недалеко ударив перепел: “Ховав! ховав!” — роздалося між травою і стихло... Гарячий степовий вітрець подихнув і обдав польовими пахощами — зігрітою травою, чебрецем, материнкою... Що за розкіш, що за приволля серед степу! Стихають болі пекучі, німіє туга самотня, тиха радість голубить душу, думки не думки, а якісь легкі почуття забавляють серце. Не чутно голосу людського, не примітне клопоту гіркого, а життя так і гра кругом тебе, так і б'є у свої страшенні забої. Чуєш, як воно проходить крізь тебе шелестом тихим трави, неугавним голосом коників, хававканням та підпадьомканням перепелиним... і все те якесь любе та миле, привітне та рідне... І себе почуваєш, що ти тільки мала, невеличка частина того всесвітнього життя, що так розвернулось кругом тебе і заводе голосну свою пісню... і ти почуєш, що говорить травина травині, про що сюрчить коник коникові, чого гукає перепел несамовито. То життя в йому говоре, то воно шелестить, і сюрчить, і гукає. І твоє серце зливається з тим гомоном-гуком і стиха кидається, озиваючись до його.
Так почувала себе Христя серед широкої просторості степу, серед теплого польового повітря, простуючи до розкішної деревини, з-під якої здіймався сизий димок. Чого вона туди йшла? Кого вона там стріне? Вона не питала себе і в думці не мала, а так щось невідоме, наче магнітом, тягло її туди.
І вона йшла. Ось уже їй видно, що та деревина — темно-зелена липа, товста і висока, широко розставила, мов руки, свої рясні гілки, від котрих густа тінь спускалась на землю. Ген від неї збоку купа багаття між двома сішками, і на перекладині чорніють казанки; коло їх молода дівчина з переписаним сажею лицем зігнулась і, держачи ложку в руках, знай, погляда то на той, то на другий. Сонце виткнулось з-за гілки, снопом пада на її чорну шию, незап'яту голову — вона не примічає. Зате в холодочку, обпершись спиною об липу, сидить ще не стара молодиця і, мугикаючи, корписа голкою якесь шитво. Чорнява дівчинка коло неї очей не зводить з блискучої голки, а по другий бік кучерявий хлопець спить, розвернувшись на м'якій травиці. Лице молодиці біле та повне, одяг хоч простий, та пишний, тонка сорочка штучно мережана квітками, червчата плахта з голубою попередницею. Не то що в дівчини — і сорочка товста, брудна, і тільки дві лихеньких дерги обвились кругом стану. Так і видно, що дівчина — наймичка, а молодиця — господиня. І лице її Христі якесь знайоме. Десь вона бачила, та не пригадає. Христя підійшла ще ближче.
— Гляди, Килино, не перевари, — тихим голосом обізвалася молодиця. Дівчина посунула ложку в казан, захопила щерби і, подувши разів скільки на неї, сьорбнула.
— Ще, господине, раз закипить, та й буде, — повертаючись до молодиці, сказала дівчина.
— Гляди, не перевари, щоб не прийшлося лопатки скуштувати, — знову сказала молодиця і, усміхнувшись, зиркнула на дівчину. Погляд її темних очей зразу перескочив на невідому, що рукою подать стояла проти неї.
— Христя! — скрикнула молодиця і, кинувши шитво, знялася з місця.
— Одарка! — здивувалась Христя і кинулась до молодиці. Міцно вони обнялись і поцілувались. Дівчина, що була коло варива, дивуючись, поглядала на панночку, що невідомо де узялася і тепер цілувалась з її господинею.
— Боже! А я вже



Партнери