Електронна бібліотека/Проза

АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
Сонячний хлопчикВіктор Палинський
де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
Любити словомЮрій Гундарєв
КульбабкаЮрій Гундарєв
Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
Закрите небоЮрій Гундарєв
БезжальноЮрій Гундарєв
Завантажити

досі не помоглося?
— Дуріє, як і дурів... І сів, і пав у тії чорної маримонди.
— Ти ж казала йому?
— Що ж я йому буду казати? Все рівно не послуха, ще скаже, чого не в своє діло мішаюся. Федір казав.
— Ну?
— Ну, і звісно що. “Ви, — каже, — все так; мене і трохи не поважаєте, не то що за батька не приймаєте, а все на мою худобу дивитесь. Якби чорт старий скоріше очі закрив та загарбати його худобу. Не буде, — каже, — сього, чужому віддам, та знатиму, що буде хоч душу поминати, а свої — хай як хотять”.
— Отаке! А ти ж сказала 6: ото ж унуки не чиї, а твого ж сина діти. На їх поглянь. Та й на сина подивитися: дуже він багато, носячи за попом кадильницю, заробить? Хоч би ж уже землю віддав, все рівно сам нікчемний біля неї ходити.
— Так! Землю він віддасть. А мені, каже, з чого жити?
— А грошей стара собака мало наховала? — скрикнула, визвірившись, Оришка.
— Були колись гроші, — спокійно одказала Горпина.
— Та що?
— Та в скриню до Ївги перейшли. Обійшла старого, отак кругом і обплутала. Сміється з його, з молодшими по шинках шляється, а він і не бачить. Я вже їй казала: ми ж колись дівували умісті. Ти б, кажу, Ївго, хоч бога побоялася над старим отак глузувати. А вона п'яненька була: “Уже, — каже, — до бога тепер лазити, як чорт не поміг”. Який, питаю, чорт? “Не знаєш, — каже, — який? То попитай своєї дядини. Думаєш, — каже, — не знаю, яке ви зілля варили та чим старого накурювали. Помогло? Багато ззяли з своїми чаклами? Не дуже я злякалася твоєї дядини, хоч вона і відьма. Я й сама навчу ще, як відьмити”. Сказано, п'яна, то таке і верзе.
Баба, слухаючи те, аж позеленіла. Сидить за столом, ухопившись за лаву руками, та так важко дише, аж пищики в неї в грудях грають.
— Про кого се ви річ ведете? — спитався Кравченко, дослухаючись до розмови.
— Та... — махнула Горпина рукою. — Про свекра, чоловіче добрий, коли хоч знати. Замїс'гь того, щоб на старість гріхи одмолювати, він з молодицею зв'язався. Та хоч би путнє що, а то...
— А-а... — заакав Кравченко. — Я знав на своєму віку одного. Так от чудасія була. Йому двадцять літ, а він полюбив п'ятдесятилітню бабу. Та так полюбив, що хоч вішатись. Усі дивуються, здурів парубок, та й годі. А він, не потураючи на те, одно вчащає до старої — і встав, і ліг там. Стало чутно, що будуть вінчаться. У неї, правда, своя хата, худоба і грошей, либонь, було достобіса; а в його тільки й добра, ®о штани на очкурі, та й то драні. Люди кажуть: “Дурний, на худобу вдаряє. Чи варт те добро, щоб свій молодий вік запакувати?” Оже він не чує. Збираються до вінця. І день назначили. Тут би до церкви йти, а він назад. “Що я, — каже, — маю. Як був робітником, так і зостануся. Не хочу”. Вона і сюди, і туди: “Я тобі, — каже, — все віддам”. — “Давай зараз”. Пішли до волості, — а він, значить, уже з писарем змовився, — зробили таку бумагу, що вона йому усе продає. Грошики, звісно, які були, так віддала. Тоді він знову. “Ти, — каже, — подумай, стара. Чи мені, молодому, під пару така баба? Краще будь мені за матір, я тебе до смерті догодую”. Вона не хоче, бришкає. “Нічого не дам! — кричить. — Жалітися буду, в тюрму засаджу”. — “Коли, — каже, — ще мене в тюрму саджати, — вон із моєї хати!” І вигнав, у чому була, при тому тільки й зосталася. Жалілася, так ще судді посміялися: “Так, — кажуть, — дурнів і треба вчить”. Що ж, ви думали, з того парубка вийшло? Оженився, до своєї худоби та ще взяв за жінкою, зажив таким багатим, що ну! Шинок одкрив, постоялий двір завів. А баба десь під тином сконала... Так от молодець, так молодець!
— А воно ж хіба се й не гріх? — з жалем спиталася Горпина.
— Є, бач, молодице, приказка: гріха боятимешся — голий ходитимеш. Що гріх, що не гріх, про те бог знає. Та коли ще він там розсуде — дожидайся.
— А люди? — знову пита Горпина.
— Люди? Наплюй на їх! Люди звали і того парубка дурним, а потім — на улиці стрінуть — шапку скидають. От тобі й дурний!
Горпина тільки важко зітхнула. Зітхнула і Христя за нею. Баба сиділа похнюпившись, її тільки підборіддя тремтіло. У хаті стало тихо-тихо. Дітвора сиділа на полу і дивилася мовчки на проскуру, що лежала між ними. Петрик і той покинув гратися, якось дивуючись, обводив усіх своїми чорними оченятами.
Якась тінь пробігла по вікну: тихий гомін почувся знадвору.
— О, і Федір іде! — сказала Горпина, зиркнувши у вікно. — Та ще й не сам — з батьком.
І вона мерщій стрибнула у сіни — стрівати. Христю наче трясця обняла. Вона колись давно не могла бачити Грицька без того, щоб її не струснуло, тепер їй згадалося давне.
— Сюди, тату, сюди... Тут поріг — глядіть не спіткніться, — чувся давно знайомий Федорів голос.
— Хе-е... старий став, — одказує йому другий, — і очі дивляться — та не бачать. Переведи лиш мене за руку.
На дверях показалася висока постать старого діда. Голова його біла, як молоко, борода

Останні події

30.04.2025|09:36
Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
29.04.2025|12:10
Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
29.04.2025|11:27
«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
29.04.2025|11:24
Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
29.04.2025|11:15
Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
24.04.2025|19:16
Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
24.04.2025|18:51
Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
21.04.2025|21:30
“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина
18.04.2025|12:57
Під час обстрілу Харкова була пошкоджена книгарня «КнигоЛенд»
14.04.2025|10:25
Помер Маріо Варгас Льоса


Партнери