
Електронна бібліотека/Проза
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
- Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
- СИРЕНАЮрій Гундарєв
- ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
- Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
- не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
- активно і безперервно...Анатолій Дністровий
- ми тут навічно...Анатолій Дністровий
- РозлукаАнатолій Дністровий
- що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
- Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
- КротовичВіктор Палинський
- Львівський трамвайЮрій Гундарєв
- Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
- МістоЮрій Гундарєв
- Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
- Міста будували з сонця і глини...Сергій Жадан
- Сонячний хлопчикВіктор Палинський
- де каноє сумне і туманна безмежна ріка...Анатолій Дністровий
- Любити словомЮрій Гундарєв
- КульбабкаЮрій Гундарєв
- Білий птах з чорною ознакоюЮрій Гундарєв
- Закрите небоЮрій Гундарєв
- БезжальноЮрій Гундарєв
галочко, потягаємося. Бісова баба, видно, сон-трави помостила: як упав — наче вмер, — гука Колісник.
— На здоров'я, паноченьку. Сон — не поміха; хто спить — той не грішить! — обізвалася баба.
— І ти туди, стара карга! Нема того, щоб хазяїнові піддобритися. Може, він переспав дуже, — не ке послати яку молоденьку дівчину його розбудити.
— І нащо дівчину посилати? Такі тепер і дівчата настали? І збудити не зугарні. Нема й краще, як баба збуде — ні струсне, ні злякає.
— То це така, як ти?
— А хоч би й я? — усміхаючись, одказує Оришка. — Злякаю, може?
— Та тебе сам чорт злякається, не тільки чоловік. Я не знаю, як досі Кирило не забіг від тебе безвісти.
— А ви все однаковий. Яким були, таким і зосталися, — крутнувши носом, каже Оришка. — Все жарти та сміхи... о, бодай вас!
Може б, ще довго вони вели між собою жартівливу мову, коли б знадвору не донісся якийсь гомін та гук. Христя зиркнула у вікно — від палацу купкою прямували до хати щось за люди.
Тут були і старі діди, і молоді чоловіки, поживші вдови, і молодиці з малими дітьми у руках і на руках. Душ на двадцять набралося народу. Прийшовши до ґанку, кружно обступили вони його, чоловіки поскидали шапки, жінки похилились, діти боязко поглядали по сторонах. Всі такі обідрані та обшмагані, загорілі та закурені, мов плащуваті цигани. На обличчю у всіх смуток, на очах — нужда та скорбота.
Сонце так привітно світило та грало, пташки утішно щебетали, а вони, наче кам'яні, стояли, похилившись, вдавалося, повинну у великій провинності принесли вони з собою.
— Що це за люди і чого вони понаходили сюди? — спиталася Христя.
— Це з слободи по ділу.
— По якому ділу?
Оришка, мов не чула, мерщій пішла з хати.
— А чого се ви прийшли? Що скажете? — почувся з ґанку голос Колісників.
Він роздітий, у розхристаній сорочці, в одному спідньому біллі — як спав та встав, так і вийшов до їх.
Всі низько поклонилися. Нерозуміючим дітям матері руками нахиляли голови, нашіптуючи: кланяйся панові.
— Доброго здоров'я, пане. З приїздом! — почулися з-під похилених голів поодинокі голоси.
— Ну, добре, добре. А що ж далі? — призро приймаючи те вітання, пита Колісник.
Купка заколихалася, затупцювалася. Це зразу, мов її хто косою скосив, пала на коліна додолу.
— Панночку! Змилосердися! — в один голос простогнала купа.
— Ага! Це рибалки? — моргнув на їх Колісник. — Це ті, що самоправне рибу з ставка тягали, мов вона їх.
— Добродію! — обізвався старий дід з білою, як лунь, бородою, що стояв найближче до ґанку. — Так здавна було. 3а князів ще було. Ніхто ніколи не боронив рибу ту ловити. Звісно, вода... набігла собі... ставок став... Риба завелася... Ніхто не заводив її — сама, а може, птиця занесла ікрою. Ми ж думали — на всякого долю господь плодить.
— О-о, ви думаєте!! Сірі вовчики, наділи овечу шкуру та такі тихі стали... А тоді, як казали вам не ловити риби, то ви якої співали?
— Паночку! — почувся жіночий голос. — Невже ж та риба стоїть того, що з нас присуджено?
— А котра то канарейка защебетала? — шукаючи очима винувату, пита Колісник.
— Се я, панотче, кажу, — сміло виступила вперед ще молода молодиця З невеличкою дівчинкою в руках.
— Се ти? О, яка ж ти молода та розумна! Ще тільки на ноги зіп'ялася, а вже й з дитиною носишся! Розумна! Чи не від москаля, бува, в придане добула? Та й розуму чи не від його позичила?
Молодиця почервоніла, наче буряк, гнівні іскорки заграли у запалих очах, та зразу і стухли.
— У мене чоловік е, пане, — здавлюючи образу, одказала молодиця.
— То се він тебе і наструнчив іти до мене з дитиною? О, розумний! А що б було, коли б я... — тут Колісник таке сказав, що аж діди витріщили баньки, та він, не потураючи на те, ще допитується: — Якої б заспівав тоді твій чоловік? Адже ж, мабуть, на місці приштрикнув мене вилами?
Молодиця, як огонь, загорілася. Образа всю кров погнала у її лице; зрачки наче іскрою зажевріли.
— Посоромтеся хоч старих людей, пане, — промовила та гнівно і відступилася назад.
— Ага, не злюбила правди? Заховалася. Правда у вічі заколола, — все гнівніше і гнівніше почав Колісник. — Біси вашому батькові! — уже далі прямо гукав він. — Ви всі такі. Усі однакові. На чуже як собаки ті ласі. А кинься я до вашого? Адже ж ти перша б мені очі видрала. Так би своїми паскудними руками і впилася!.. Тепер ви тихі, як піймалися мені до рук. Тепер ви от на колінках у мене лазите, а тоді?.. Вон з мого двору, сякі-такі сини та дочки! — гукнув він, аж у хатах стіни задрижали.
Купа заколихалася. Діти з ляку залементували, за дітьми почулося хлипання жінок.
— Чого ж ви мовчите? Чому нічого не кажете, не просите... стоять
навколішках, мов понімілі, — з болем та слізьми заговорили жінки до чоловіків.
— Паночку! Згляньтеся на нас, уже ж ми і так двісті рублів
Останні події
- 01.05.2025|16:51V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує старт продажу квитків та імена перших учасників
- 01.05.2025|10:38В Ужгороді презентували «гуцул-фентезі» Олександра Гавроша
- 30.04.2025|09:36Андрій Зелінський презентує нову книгу «Мапа»
- 29.04.2025|12:10Новий фільм класика італійського кіно Марко Белоккьо: історична драма «Викрадений» виходить на екрани у травні
- 29.04.2025|11:27«Основи» готують оновлене англомовне видання «Катерини» Шевченка, тепер — з перекладом Віри Річ
- 29.04.2025|11:24Що читають українці: топи продажів видавництв «Ранок» і READBERRY на «Книжковій країні»
- 29.04.2025|11:15Митці й дослідники з 5 країн зберуться в Луцьку на дводенний інтенсив EcoLab 2.0
- 24.04.2025|19:16Ееро Балк – лауреат премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 24.04.2025|18:51Гостини у Германа Гессе з українськомовним двотомником поезії нобелівського лауреата
- 21.04.2025|21:30“Матуся – домівка” — книжка, яка транслює послання любові, що має отримати кожна дитина