Завантажити

вкупі.
Мовчать менші, тільки голови посхиляли.
- Укупі? - замовив підстарший.- А хто ж буде старшинувати та розпорядок давати?
- Та вже ж хто старший, то не менший,- каже найстарший брат. |
- То себто ти?- спитався підстарший.- Що ж ти за цяця така, що нами будеш верховодити? - ! скрикнув він. '
- А ось яка я цяця: раніше родився від тебе.
- То що, що ти раніше родився? А в нас хіба не один батько був? Не одна мати родила?.. Чого ж ми будемо тобі коритися?
Другі собі гудуть:
- Справді, справді! Одного батька однакові діти. Чого ж одному все, а другому нічого? Почали змагатись.
- Ну, як хочете, так і робіть,- каже старший брат.
- А як,-кажуть,-робить? Ось як зробить: ділиться - всіх порівну ділить, щоб нікому не було завидно.
Почали ділитись. Лічать, ділять, дивись,- одно зостається лишне або кому одного не дістає. Як ти поділиш, як помириш? Усяк кричить: "Моє!" - або:
"Мені не стало!"
Знову почали змагатись. Спершу змагались на словах, а далі дійшло діло й до бійки. Устав рід на рід, коліно на коліно, розпочали січу душогубну, згубу са-мосічну; вибили народу чимало, вигубили цілі роди, виполонили цілі коліна. Зосталося небагато нащадків, що розтаскали начисто добро батьківське й порозтікались мерщій одно від одного в різні краї, несучи в своєму серці ненависть люту та ворожнечу тяжку на тих, від кого одрізнялися...
Так та Кривда знайшла ярміс приступити й до чоловіка і через його вже опанувала всім світом.

XIII

З того часу пройшло багато літ, минуло чимало віків; розкорінилися люди, вкрили всю землю собою, мов та мурав'я, наробили царств і царів, панств і панів, та Правди не залучили до себе. Чим далі, то все та Кривда розкоріняється та шириться, старшинує та панує на землі, а Правда голодна та холодна сновигає по світу, горем сита, сльозами полита... Ніхто її знати не хоче. Часом тілько старі сліпці, божі люди, згадують її в своїх важких піснях:
Та вже ж тії Правди, Правди не зіськати, Бо стала та Кривда тепер панувати...
- Бабусю! а настане коли такий час, що Правда одоліє Кривду й почне на землі панувати? - спитався бабусі білолиций Івась.
Усі діти уп'яли очі в бабине обличчя, дожидаючи, що та скаже. Бабуся нічого не одказала, тільки низько-низько склонила голову, і та стара голова на тонких в'язах чогось дуже хиталася.

[1889]

читати