Завантажити

дiзнаєтесь про зайця, який пiсля бухгалтерового пострiлу з страшним криком "н-н-няв!" вискочив аж на вершечок телеграфного стовпа, i як переляканий бухгалтер кинув рушницю i, приказуючи "да воскреснеть бог", бiг три кiлометри додому...
- А то, бачте, я сам натягнув на кота заячу шкуру й посадив бiля телеграфного стовпа, на дорозi, де мав iти той бiдолаха-бухгалтер...
- Та й це ще не все! - додасть Пилип Федорович. - Одного разу ми прикололи шпилькою до вбитого зайця папiрця з написом: "За що ви мене вбили?!" та того зайця й посадили пiд кущем i спрямували на нього короткозорого бухгалтера. - Вiн - бах! Заєць - беркиць! Пiдбiгає, а там такий на записцi заячий докiр! Що смiху було!
...А чи не пореготались би ви з оповiдання одного старенького дiдуся, як вiн колись, бувши молодшим, не мав рушницi, а завжди додому з качками приходив.
- Як же це так?
- А так! Отам на плесi завжди качки є! От я на острiвець перепливу та в очеретi й заховаюсь. Знаю-бо, що обов'язково хтось iз мисливцiв туди прийде сидячих бити. Коли так: бачу - пiдкрадається, пiдкрадається... Ббах! А я в очеретi як закричу "Врятуйте!" Ну, вiн зразу драпала, бо, думає, убив когось чи поранив! А я тодi роздягаюсь, качечки позбираю i додому...
...Покотилася зоря. Булькнув у воду водяний щур... Закахкало спросоння криженя... Писнула очеретянка... Десь далеко прогув паровик...
Сiрiє...
- Фiть-фiть-фiть! - прорiзало повiтря чиря...
- Ббах!
Перший пострiл! Полювання вiдкрито!


ЯК ВАРИТИ І ЇСТИ СУП З ДИКОЇ КАЧКИ
М. Т. Рильському

Був такий славнозвiсний орнiтолог Мензбiр, який на пiдставi багатолiтнiх спостережень i наукових дослiджень остаточно визначив, що дикi качки, крiм базару, водяться ще на лугових озерцях та по очеретах i тихих-тихих плесах, по рiчках-колисках смарагдової Батькiвщини нашої радянської...
...Словом, ви поїхали на луговi озера, на очерети й на тихi-тихi плеса.
Само собою розумiється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стрiляє), набої i всiлякий iнший мисливський реманент, без якого не можна правильно нацiлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, консерви, огiрки, помiдори, десяток укруту яєць i стопку... Стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен тече...
Їдете ви компанiєю, тобто колективом, так - чоловiка з п'ять, бо дика качка любить iти в супову каструлю з-пiд колективної працi...
У вагонi (чи на машинi) зразу ж ви почуєте:
- Е, черт! Стопку забув! Ви взяли?
- Взяв!
- Ну, як будемо вкупi, позичите! А залишусь сам, - доведеться з "горлушка"!
"Горлушком", за мисливською термiнологiєю, зветься та частина мисливського човна, що на морських суднах має назву "право руля".
Дика качка любить убиватись тихими-тихими вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечiрнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останнiй золотий привiт i пiшло спать... Це ввечерi... А вранцi дика качка зривається шукати вашого пострiлу рано-рано, тiльки-но починає на свiт благословлятись.
Звуться цi часи у мисливцiв "зорьками" - вечiрньою й ранковою...
В цi часи ви чуєте i над собою, i перед собою, i за собою, i праворуч, i лiворуч шум - свист качиних крил!
Ви i сюди - бах? I туди - бах! I отуди - бах!
Ах, незабутнi хвилини!
На вечiрню зорьку ви спiзнились. Це обов'язково... Запiзнення на вечiрню зорьку - це мисливський закон. Виходячи ще з дому, - та що там виходячи! - ви ще напередоднi знаєте, шо на вечiрню зорьку ви обов'язково не встигнете, от через це саме ви, в день виїзду на гюлювання, ще зранку все вкладаєте, ще зранку ви щось забуваєте, i в час од'їзду ви вибiгаєте з хати, летите чи то на вокзал, чи до машини, на запитання знайомих "Куди?" - кидаєте: "Спiшу, щоб на вечiрню зорьку спiзнитись", i галопом далi...
Словом, спiзнились... До озерця ви пiдходите вже тодi, коли качки "повиключали мотори", почистили зуби, зробили на нiч фiзкультурну зарядку з холодним обтиранням i, поклавши на водянi лiлеї голови, полягали спать...
Але ви з цього не печалуєтесь, бо поблизу кожного лугового озера є чи ожеред, чи копицi пахучого-пахучого сiна... Ви йдете до ожереду й розташовуєтесь... Ви розгортаєте сiно, простеляєте плаща, лягаєте горiлиць, дивитесь на чорно-синє глибоке зоряне небо i вiдпочиваєте... А вiдпочиваючи, думаєте.
Ну, думайте собi на здоров'я, а ми будемо до ранкової зорьки готуватися...
- Ну, що ж, товаришi, давайте звечора приготуємось, щоб зранку не вовтузитися, а зразу за рушницi й по мiсцях. Де ж це... стопка? Прохав же покласти!
- Що, нема?
- Нема!
- А я взяв! Я поклав собi за правило: приїжджаю додому, а її в рюкзацi прив'язую, щоб не забути. По-моєму, не так нервуєшся, як рушницю забудеш!
- Доведеться й собi прив'язувати! А сьогоднi, прошу вас, позичте вашої... Капризна це, я вам скажу, штука, як з "горлушка"... Повiтря чисте, на широке диханiє вiзьмеш, а воно темно, не встигнеш i

читати