Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

собою зробити. В тім клопоті я прийшов їй на поміч.
— За тобою, Несторе? — гукнув я лісом і ожидав відповіді...
— Де йти? — зачувся замість голосу Нестора голос Наталки.
— Ми вертаєм! — відгукнув тепер голос Нестора і, як здавалося, вже цілком десь недалеко.
— Ходім, пане Олесь, ходім за голосом, але більше глибиною, так, як вони, — обізвалася дівчина і, зближаючись довірчиво до мене, мов скинула нараз якийсь тягар з грудей, додала, усміхаючись: — Я мушу, поки поверну, тут ще щось демонічне, щоб не сказати “чортове”, побачити або почути. О, як тут чудово в тім кітлі, трава коло потока яка буйна... і папороть, пане Олесь... А он бачите, вже й орхідеї... одну, першу, я вам заткну до кляпи сурдута... — і, ледве сказавши, вже вчинила це. — Так, — додала, завваживши, що я заховуюсь поважно й мовчки. — Ви гніваєтесь? О, не гнівайтесь... я вас прошу, — говорила півголосом спішно, — а я скорше... в жоден спосіб ще не можу... колись... все скажу... за рік, пів... Богдане... я вас Прошу. І нічого злого про мене не думайте, я лиш хочу, щоб все добре було й так, як мені моє нутро наказує!.. — Вона поглянула на мене такими щирими очима, що хто б на неї “гнівався”! Я один — ні.
— Скажіть мені лиш одне слово на моє запитання, — відповів я їй. — Чи е доктор Роттер у тім замішаний, що ви казали, щоб пождати ще рік або пів?..
Вона поглянула на мене з переляком, а відтак похитала головою.
— Отже, ні. То хіба ще моя мати? Тепер вона уникала мого погляду.
— Я вас прошу не питати мене.
— Я не з цікавості питаю... — відповів я понуро. — А тому, щоб мати спокій....
— Будьте спокійні й ждіть. Я також бажаю спокою, а це може лиш тоді наступити, як у моїй душі настане рівновага, і я вчиню те, що повинна. Але... ходім, — додала наново й поглянула, як перше, на мене, мав щоб переконатись, чи я оправді не гніваюсь... Я не гнівався. Йшов коло неї мовчки, роздумуючи над щойно нею сказаним... а вона зривала спішно тут і там цвітучі орхідеї. — Тут так пишно... й тихо... тихо, паяє Олесь! — сказала раз, поглянувши від цвітів до мене, що не відступав від неї... мов бажала, щоб і я утихомирився тим глибоким лісовим супокоєм.
— Перебуваєте тут радо? — спитав я її замість всього, ступаючи все ще зворушений коло неї.
— Хто б не бажав сюди! — відповіла вона, поглянувши вдоволено на мене.
І дійсно! Хто. б не захоплювався пралісом, буйною розкішною вегетацією, шумливим потоком, що оживляв тишину лісу, вилискуючися від проміння сонця. Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і... мовчали. Тоді я. брав її руку в свою, і ми йшли, мов святинею, дальше. Хто б не захоплювався оцею зеленою, як кажу, святинею, в котрій панувала така тиша, що висказане в ній голосніше слово розбігалось, мов у соборі.
— Ви будете щороку о цій порі проходжуватись оцим лісом, — сказав я до дівчини.
Її лице покрилося краскою і, мов побоюючись поновних теплих слів з моєї сторони, вона станула й кликнула по імені брата.
— Несторе! Несторе! — розбіглося в тишині непорушного лісу в різні сторони її голосом.
— Я вертаю, я тут! — зачулася цілком близько нас відповідь брата. Ми стали ждати, не промовляючи ні слова одне до одного. О, це мовчання, це потужне мовчання її й моє, в тишині й красі пралісу! Одинока хвилина, що творила з нас інших істот. Нараз глянула вона на мене очима, що пригадували очі жахливої серни, — і рушила з місця дальше. Мов загіпнотизований, я пішов за нею. Кілька хвиль пізніше опинився Нестор коло нас. Зіпрілий, з розпаленими щоками, на капелюсі кілька гарних мотилів і орхідей, з чоботами заболоченими, і, мов стрінувшись з якимись ним ожиданими спасителями, усміхнувся.
— Що ж там, Несторе, дуже втомився? — спитала сестра, вдивляючись з любов'ю в лице брата.
— Ні, — відповів він якось коротко.
— А де дівчата? — додав я.
— Ідуть.
— Ідуть!! Ти це так кажеш, Несторе, неначе тобі байдуже, хто йде.
— Я їй нині освідчився. Маню, — відповів, замість всього, молодий чоловік, звертаючися до сестри, і його ніжні вуста здригнулися якось нервово.
— Нині? — спитала дівчина з виразом переляку, котрий говорив виразно, що вона не одобряла вибору днини.
— Я це мусив нині вчинити.
— І що ж, прийняла тебе? — спитали в одно Маня й я...
— Казала, що не може ще відповісти, але заким від'їду — скаже.
— Чому не могла нині відповісти, як любить, Несторе, ти не питався? — обізвалася Маня.
— Ні. Я не хотів на неї натискати. Ми аж позавтра виїжджаємо. Як любив я її стільки років вірно й носив це почуття незмінене в душі, можу ще й цих кільканадцять годин пождати. Не про те розходиться мені, — додав він, — чи сьогодні, чи завтра, а про саму її відповідь взагалі. Настільки знайдеться ще в мене сили волі, щоб свою нетерпливість опанувати. Її волю й бажання я шаную, як шаную й люблю її взагалі.
Я поглянув на нього. Яке молоде виглядало

Останні події

23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
14.05.2025|10:05
Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
14.05.2025|09:57
«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»


Партнери