Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

собою зробити. В тім клопоті я прийшов їй на поміч.
— За тобою, Несторе? — гукнув я лісом і ожидав відповіді...
— Де йти? — зачувся замість голосу Нестора голос Наталки.
— Ми вертаєм! — відгукнув тепер голос Нестора і, як здавалося, вже цілком десь недалеко.
— Ходім, пане Олесь, ходім за голосом, але більше глибиною, так, як вони, — обізвалася дівчина і, зближаючись довірчиво до мене, мов скинула нараз якийсь тягар з грудей, додала, усміхаючись: — Я мушу, поки поверну, тут ще щось демонічне, щоб не сказати “чортове”, побачити або почути. О, як тут чудово в тім кітлі, трава коло потока яка буйна... і папороть, пане Олесь... А он бачите, вже й орхідеї... одну, першу, я вам заткну до кляпи сурдута... — і, ледве сказавши, вже вчинила це. — Так, — додала, завваживши, що я заховуюсь поважно й мовчки. — Ви гніваєтесь? О, не гнівайтесь... я вас прошу, — говорила півголосом спішно, — а я скорше... в жоден спосіб ще не можу... колись... все скажу... за рік, пів... Богдане... я вас Прошу. І нічого злого про мене не думайте, я лиш хочу, щоб все добре було й так, як мені моє нутро наказує!.. — Вона поглянула на мене такими щирими очима, що хто б на неї “гнівався”! Я один — ні.
— Скажіть мені лиш одне слово на моє запитання, — відповів я їй. — Чи е доктор Роттер у тім замішаний, що ви казали, щоб пождати ще рік або пів?..
Вона поглянула на мене з переляком, а відтак похитала головою.
— Отже, ні. То хіба ще моя мати? Тепер вона уникала мого погляду.
— Я вас прошу не питати мене.
— Я не з цікавості питаю... — відповів я понуро. — А тому, щоб мати спокій....
— Будьте спокійні й ждіть. Я також бажаю спокою, а це може лиш тоді наступити, як у моїй душі настане рівновага, і я вчиню те, що повинна. Але... ходім, — додала наново й поглянула, як перше, на мене, мав щоб переконатись, чи я оправді не гніваюсь... Я не гнівався. Йшов коло неї мовчки, роздумуючи над щойно нею сказаним... а вона зривала спішно тут і там цвітучі орхідеї. — Тут так пишно... й тихо... тихо, паяє Олесь! — сказала раз, поглянувши від цвітів до мене, що не відступав від неї... мов бажала, щоб і я утихомирився тим глибоким лісовим супокоєм.
— Перебуваєте тут радо? — спитав я її замість всього, ступаючи все ще зворушений коло неї.
— Хто б не бажав сюди! — відповіла вона, поглянувши вдоволено на мене.
І дійсно! Хто. б не захоплювався пралісом, буйною розкішною вегетацією, шумливим потоком, що оживляв тишину лісу, вилискуючися від проміння сонця. Тут і там ставали ми, здержувані зчудовано блискавичними скоками вивірки по струнких соснах, і... мовчали. Тоді я. брав її руку в свою, і ми йшли, мов святинею, дальше. Хто б не захоплювався оцею зеленою, як кажу, святинею, в котрій панувала така тиша, що висказане в ній голосніше слово розбігалось, мов у соборі.
— Ви будете щороку о цій порі проходжуватись оцим лісом, — сказав я до дівчини.
Її лице покрилося краскою і, мов побоюючись поновних теплих слів з моєї сторони, вона станула й кликнула по імені брата.
— Несторе! Несторе! — розбіглося в тишині непорушного лісу в різні сторони її голосом.
— Я вертаю, я тут! — зачулася цілком близько нас відповідь брата. Ми стали ждати, не промовляючи ні слова одне до одного. О, це мовчання, це потужне мовчання її й моє, в тишині й красі пралісу! Одинока хвилина, що творила з нас інших істот. Нараз глянула вона на мене очима, що пригадували очі жахливої серни, — і рушила з місця дальше. Мов загіпнотизований, я пішов за нею. Кілька хвиль пізніше опинився Нестор коло нас. Зіпрілий, з розпаленими щоками, на капелюсі кілька гарних мотилів і орхідей, з чоботами заболоченими, і, мов стрінувшись з якимись ним ожиданими спасителями, усміхнувся.
— Що ж там, Несторе, дуже втомився? — спитала сестра, вдивляючись з любов'ю в лице брата.
— Ні, — відповів він якось коротко.
— А де дівчата? — додав я.
— Ідуть.
— Ідуть!! Ти це так кажеш, Несторе, неначе тобі байдуже, хто йде.
— Я їй нині освідчився. Маню, — відповів, замість всього, молодий чоловік, звертаючися до сестри, і його ніжні вуста здригнулися якось нервово.
— Нині? — спитала дівчина з виразом переляку, котрий говорив виразно, що вона не одобряла вибору днини.
— Я це мусив нині вчинити.
— І що ж, прийняла тебе? — спитали в одно Маня й я...
— Казала, що не може ще відповісти, але заким від'їду — скаже.
— Чому не могла нині відповісти, як любить, Несторе, ти не питався? — обізвалася Маня.
— Ні. Я не хотів на неї натискати. Ми аж позавтра виїжджаємо. Як любив я її стільки років вірно й носив це почуття незмінене в душі, можу ще й цих кільканадцять годин пождати. Не про те розходиться мені, — додав він, — чи сьогодні, чи завтра, а про саму її відповідь взагалі. Настільки знайдеться ще в мене сили волі, щоб свою нетерпливість опанувати. Її волю й бажання я шаную, як шаную й люблю її взагалі.
Я поглянув на нього. Яке молоде виглядало

Останні події

14.07.2025|09:21
V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери