
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
зупинитись: попереду утворилася “пробка” із їхніх же машин. Виявилось, що одну із амфібій занесло, збило вбік, і вона застряла носом між деревами. І добре, що застряла: по той бік, зовсім недалеко, горіла вода. Котрийсь із командирів, огрядний, високий, — солдати впізнали в ньому свого полковника, — стоячи над люком застрялої машини, раз у раз стріляв угору із пістолета: в такий спосіб подавав сигнал, бо крізь ревище води та гуркіт моторів голосу людського тут було не почути.
— Не смій! Не підходь! Тут як проскочиш — згориш! — так, як потім з'ясувалося, треба було розуміти його застерігаючі постріли й вигуки-накази,- але їх у гаморі не могли розібрати, і котрийсь із плавучих танків таки наблизився, підчепив тросом і витяг застрялих із верб. Після цього “пробка” швидко розсоталася, багатотонні машини ринули вперед, кожна чимдуж поспішаючи далі на окреме, визначене їй завдання.
Колотнеча фронтових доріг, напруга ночей, форсування рік — своїх і чужих — все знов озивалось у Колосовському щемом ожилих асоціацій. Що за час! Скільки тягарів кладе на плечі лиш одного людського життя!..
Були вже неподалік од Підгайців, колії їхній амфіиіі перегородила путь особливо бурхлива вировш'а бистрінь, — здається, тут проходило основне річище котроїсь із раніш мало й помітних, а тепер переповнених бистриць. Моторошно було дивитись, як, пролітаючи перед тобою у світлі фар, коловоротиться, гуде важка вода, змішана з землею й камінням. Жене колоди, валуни, мов жорнами все перетирає, риба де-не-де спливає, зблискує біло, поглушена, побита. І це форсувати? Водій зупинив машину, приглушив мотор.
— Чого ти? — з подивом глянув на нього командир.
— Не можу. Мій бетеер на таку бистрінь не розрахований, — відповів солдат офіційним тоном.
— Не мудруй.
— А там он нижче міст залізничний... Як закрутить, як гахне об нього...
Він, здається, мав рацію, цей водій: вода висока, понад усі габарити, якщо машину знесе, під прольотами мосту їй не пройти — з льоту розіб'є... Розумів, видно, це й сам командир, і все ж:
— Не мудруй, веди!
— Потонем!
— То що ж — назад? З ганьбою? Наказую: повний вперед!
Амфібія рушила, попливла, її одразу ж закрутило, накренило, довелось мерщій позакривати люки. Одначе водомет, прилаштований десь на кормі, силою реактивної тяги штовхав, кидав амфібію далі між буруни, потроху вирівнюючи, якось утримуючи серед вировиння цей їхній запломбований наглухо залізний ковчег. Нарешті гусениці знову гребнули дна, торкнулись тверді, і командир з полегкістю вигукнув:
— От і все, Єрмаков! Отак долають водяні бар'єри!
Тільки відкрили люк, і цієї ж миті налетіли на майже невидимі в темряві телеграфні дроти — вони були тепер низько, — хтось устиг гукнути:
— Голови пригинай!
Пригнувшись, почули, як під натиском амфібії напнуті проводи сталево дзизнули урізнобіч, розлетівшись зі звуком обірваної струни.
XVII
— Стоп, музики! Люди, щось маю вам казати! — Сергій знову сидів між сватами, а звертався до всіх. — Чи чули вії, як кінь стогне? Живий горить, з дверей виламується, а на нього обвалюється палаючий дах сарая!..
— О пане операторе...
— Стоп! А Добру Людину бачили? Добру без гриму, без підмальовок? Кажуть, нема, а я стверджую: є! Хоч не густо, а с.
І хотів розповісти про того лікаря-партизана, який йому, Сергієві, врятував життя. Три місяці возіїв його, малого поліщука, в коші з тирсою по лісах... Та тільки оператор почав, як раптом погасло світло. Ніч заглянула в вікна циклонною тьмою, оглушила шумом зливи. Аж тепер, без світла, всі почули її. Люди, па якусь хвилю прищухнувши, наслухали темне буяння ночі, потім хтось, виглянувши у вікно, повідомив, но світла ніде ігема: занурились у пітьму і село, й комбінат.
— І вода, таки чути, прибува...
І одразу ж голос веселий — чийсь хміль промовляв:
— Як підступить вода — ію драбині на хату, і там догуляєм весілля!
Але темрява помітно угнічувала всіх.
— Чому ж не дають світла? Мабуть, десь замикання на комбінаті, там у них це часом трапляється...
Знайшли Десь каганчик із гнотом, запалили, — підсліпувато заблимав перед Мамаєм, що ледь помітно усміхався з темряви.
— Щоб на весіллі та оця блимавка, хай би її шляк трафив! — вигукнула котрась із молодиць. — Але ж маємо свого електрика!
І цо стосувалося жениха; позбавлений подійських прав після того нещасного випадку, вій працював тепер електромонтером на комбінаті.
— Зараз буде світло, — підвівся жених, і лице його загорілось рішучістю.
Його пробували стримати — костюм на тобі ж новий і краватка! — але Стась, нехтуючії застереження, в чім був, так і рвонувся з хати. За ним кинулось кілька хлопців, друзів його. Настя в розгубленості залишилась стояти біля дверей, де її спинили дівчата; в білих туфельках, у весільній фаті, була вона зараз якось жалібно зіщулена.
— Буде, буде, ось упидитс! Він полагоди гь — прнмовляла до людей, і вчувалися в її голосі непевна надія і острах підсвідомої забобонності — що осі, на її весіллі та рантом іасне світло... І їй, і
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем