
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
підлітки, декотрі в окулярах. Юні горожани, діти міста, вони вперше опинились в строю, ішли безкінечно, і, може, першою серйозною задумою в житті були повиті в цей час їхні чисті, здебільш худорляві, інтелектуальні обличчя. “Сини, сини!” — подумалось тоді, і чомусь защеміла душа. Щось їх зібрало, щось їх вело, і було те “щось”, звичайно ж, не тільки товстим оркестрантом, що сягнисто крокував попереду з барабаном і гордовито й люто бив у його напнуту порожнечу...
Можливо, тепер були вони на амфібіях, підіймалися на вертольотах, брали перші уроки, що давало їм суворе армійське життя.
Світало, коли добулися до Підгайців. Всюди пріспо пахло водою. Заврайфінвідділу, який був, виявляється, родом звідси, взявши на себе обов'язки лоцмана, вивів махину амфібії просто до сільради. Довкола люд іга дахах, на деревах, навіть біля пам'ятника полеглим бійцям, на узвишші п'єдесталу, купчаться люди, чиїсь руки обчіплюють, обіймають граніт обеліска... Водою залито майдан, всі будівлі стоять у воді, вода реве в провалини вікон. По селу всюди ґвалт, крики.
Лукавець, піднявшись над люком, загукав із амфібії у мегафон:
— Товариші населення! Закликаю до спокою. Говорить ваш дільничий лейтенант міліції Лукавець. Ми прибули з військовими па виручку вам, зараз приступаємо до евакуації. Знімемо всіх, відтак оголошую правила: не товпитись, не лізти без черги, не топтати ближніх!.. Порядок: худобу, майно — в останню чергу! Рятуєм людину, незалежно від того, хто вона і яка вона! Одному вода по пояс, другому по груди, рятуєм обох, але перше того, якому по груди!..
Далеко по селу рознесло світання розлунпою лупкістю вид мегафонний заспокійливий маніфест Лукавця.
Голова сільради, що був серед людей на даху, виступивши наперед, вусатий, без шапки, запропонував незвичне:
— Ви спершу проїдьтеся по селу, прогуркотіть мотором, аби вас в найдальших кутках почули, аби в людей душа стала на місце: най знають, що вже ви є, порятувальники наші!..
Командир, одначе, вирішив по-своєму: наказав одразу знімати тих, що групою оклечали обеліск серед майдану, — були там навіть жінки з дітьми, одна з них несміливо подавала голос:
— Тут діти дрібонькі...
Напівзатоплена металева огорожа не давала змоги підвести амфібію до обеліска впритул, довелося зупинитись неподалік. Солдати миттю пороздягалися до трусів і, вже стоячи край борту, зіщулені від холоду, про щось стали перешіптуватись між собою: виявилось, вирішують, чи одягати рятувальні пояси. Адже комплектів обмежена кількість, на всіх не вистачить... Солдати почували себе ніби присоромлено, що мають перед цивільними таку перевагу.
Солдат-якут, покосившись на Колосовського, звернувся до командира:
— Нам є, а як же ці?
— Мені не треба, я довгий, — заспокоїв його Колосовський і, не роздягаючись, зісковзнув з борту у воду. Ледве не по груди було гострого, крижаного.
— Тоді й ми без поясів, — звільняючись від ніяковості, мовив молодецький солдат, і м'язисті, натреновані спортом тіла одне за одним шубовснули в воду.
Стали знімати від пам'ятника людей. Одних брали, обережно вели в воді попід руки, а котрі сміливіші, самі кидались убрід до амфібії. Лукавець згори подавав їм руку, і люди, ковзаючись по залізу, наскрізь промоклі, одне по одному опинялися на борту. Коли діти й жінки були вже там, солдати підступили до сивого, в темних окулярах чоловіка в тоненькім дощовику; дядько цей, хоч і був із палицею в руці, все не сходив із свого підвищення, міцно обіймаючи рукою граніт.
— Дядьку Миколо! — гукнув до нього Лукавець. — Пускайтесь, перед вами рідна армія, з нею не потонете!
І пояснив командирові екіпажу та Колосовському: Микола Назарук, батько героя. Син його під рейхстагом поліг, а він працював тут бригадиром, і якимись хімікатами очі йому витруїло...
— Має звичку приходити до обеліска з сином на розмову, — додав заврайфінвідділу. — Синове ім'я он там накарбоване... Братська могила тут. Всіх полеглих зібрали недавно з полів, перенесли сюди... І своїх односельців, хто де поліг, сюди ж повписували за похоронними...
Незрячий все не зважувався відпустити граніт, навіть ніяково усміхнувсь до солдатів:
— Здаєсь, тільки ступлю, так одразу я ся і втоплю.
— Не бійтесь, папашо, — заспокоїв його один із солдатів і майже силоміць потягнув Назарука на себе.
Незабаром бригадир теж був на амфібії і тоном аж ніби виправдальним говорив до Лукавця:
— Ішов, пристояв, а тут вода якраз рвонула... Аж до каменя мене відтрутила...
Командир амфібії скинув із себе фуфайку і мовчки накинув її на плечі старому.
Рейс за рейсом робили, знйЫючи, вивозячи людей до колгоспного клубу, що, незатоплений, стояв на узвишші неподалік. Кількість бетеерів побільшала. Ніколи не бачені в цих краях, немов живі, зеленопанцирні гіганти з якихось палеозої? снували сюди й туди но скаламучених водах, борознували село вздовж і впоперек. При наближенні їх дехто з старих людей у вдячній розгубленості починав хреститись. Амфібісти якихось інших підрозділів звозили людей з віддалених
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем