
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
зарятуйте! Дякуватиму вік!
Кінець кінцем умовив-таки, підхопив, помчав у свій ракетний степ. Коли вони їхали мимо ракет, вже світало, вже блищали ракети своїми оболонками, але баба мовби й не бачила їх, вона ніби не хотіла й дивитися в той бік. А коли оглянула дитину, що вже спала, змучена після ночі, буркнула, що це не “ураз” і не “младенчеське” і що немає в неї від цього ніякого зілля, просто, на її думку, не підходить дитині це місце, не для неї такі цяцьки та гуркіт...
Оленці ж дедалі ставало ще гірше. Однієї ночі, коли Уралов був на КП, з дому подзвонила дружина. Він чув, як вона хлипала в трубку, і життя в ньому спинилось, холод смертельної тоскності в груди вступив.
— Колю... Колю... додому! — хлипала трубка.— Оленці погано, зовсім погано... Посиніла, оченята закочуються...
А коли він прибіг додому, вже не закочувались оченята, вже не кричала його донечка: вічна чиста усмішка застигла на її вустах.
Вона ще лежала у білій своїй постельці, а коло неї, на долівці, валявся акордеон, хижо блищав зубами клавішів. Дружина тіпалась на ліжку в риданнях. Мисливська рушниця висіла на стіні. Стояв на, столі польовий телефон. Все було, як і раніш, не було тільки Оленчиного дихання, була безмежна всесвітня пустеча навкруги. Кожна річ ранила його. Рушниця, акордеон, іграшки — нічого цього він бачити не міг. Здушений, осліплений горем, вискочив надвір, але Галині ридання знов повернули його до хати.
Вранці весь полігон був у жалобі. Вітер ганяв над казармою червоні прапори з чорними стрічками. Приголомшені трагічним кінцем, друзі-військовослужбовці про щось перемовлялись стиха, радились. Виявилось, що ніхто не вміє зробити домовини. Люди, що зналися на електроніці, що мали справу з найточнішими приладами та пристроями, не вміли, виявляється, змайструвати простої маленької домовини для Оленки! Бо не було в цьому ніколи потреби. Бо ніхто ж тут раніше не вмирав. Тут, здавалось, зібрались для вічного життя. І кладовища на полігоні не було — це була в них перша смерть. Все вона розпочинала, Оленка. Тільки оркестр був свій та прапори незвично чорно-червоні схилялись в жалобі.
Траурна музика лунала на весь степ, і не бомбили в той день.
Поховати Оленку вирішили на тім самім кургані, де стояв раніше радіолокатор. Тепер його там уже не було, тепер там викопали сержанти для своєї улюбленички невеликий окопчик. Туди йшла степом уся процесія, офіцери мовчазно несли Оленку над головами, несли її своїм ракетним степом, крізь бойові мішені, крізь їх насторожений грізний блиск, а вона, пропливаючи, усміхалася й зараз, відходила від Уралова у вічність із своєю усмішкою, з її непередаваним чаром і мовби промовляла до нього: “Татуську! Я не бачила нічого, крім цих твоїх ракет. Не бачила весен. Цвіту вишневого не знала. Ні синіх рік, ні міст далеких, казково-прекрасних. Я встигла бачити тільки оці грізні блискучі ракети, серед яких прожила своє миттєве життя. Коротким життям зірниці жила я. З'явилась, освітила усмішкою ваш полігон, сяйнула розливом щастя тобі, татуську, і мамі, і вже зараз іду від вас, іду ось назавжди!..”
Як йому в цю мить хотілось понищити, потрощити тут все, як палило його бажання поділитися з нею своїм життям — та що поділитися! Він, секунди не вагаючись, віддав би своє життя до останку, аби жила вона, його ясочка, його зіронька, яку він так і не зміг врятувати...
Ідуть. Вітер червоно-чорні прапори шматує, розвіває на весь степ, оркестр ридає траурним маршем, ідуть із трубами ті, що ще вчора чергували на КП — радисти, обчислювачі, планшетисти, ті, що ділять з ним біль його найтяжчої втрати. Сліпучий день схожий на ніч. Блищать сльози на смаглих вояцьких щоках. Голосить Галя. Зціпивши зуби, крокує поруч неї Уралов — повні груди болю несе. Тріщать під ногами сухі трави, посміхається в заюжене небо Оленка, труби по-удав'ячому поскручувались на оркестрантах, а вони, кидаючи в розвітрений степ біль своїх маршів, музикою бунтуючись проти горя, важко йдуть в тих удавах труб, мов Лаокоони.
Так він розстався з Оленкою. Пустим, спустошеним після цього стало його життя. Вночі прокинеться — все Оленка перед очима з рученятком, з шовком волосся, з усмішкою — усмішка та дитяча застеляє собою все небо, весь світ! І нема і не буде в усіх галактиках нічого кращого за це — за цей усміх дитячий, ласкавість рученят, перше лепетання мови... Було щось жорстоко-безглузде в цьому ударі судьби, життя його, таке стійке раніше, враз похитнулося. Уралов почував, що втіхи не знайде, примирення з нещастям не буде і що нове якесь, здобуте в горі прозріння не переставатиме терзати його. Нащо оте сонце в небі, коли її нема? Нащо всі дива світу, всі науки, нащо всі веселощі земні, якщо це їй, його ясочці, уже не потрібне? Нащо, нарешті, він сам, Уралов, і його праця тяжка, і його люта відданість ділу?
Став наполягати після цього, щоб перевели його куди-небудь в інше місце. Хоч на Курили, аби не тут!
Сьогоднішня його поїздка до міста теж була
Останні події
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем
- 16.06.2025|23:44Під час «Книжкового двіжу» в Луцьку зібрали 267 892 гривень на FPV-дрони
- 16.06.2025|16:24«Основи» видадуть повну версію знаменитого інтерв’ю Сьюзен Зонтаґ для журналу Rolling Stone
- 12.06.2025|12:16«Видавництво Старого Лева» презентує фентезі від Володимира Аренєва «Музиканти. Четвертий дарунок»