
Електронна бібліотека/Проза
- Робочий чатСеліна Тамамуші
- все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
- шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
- зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
- ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
- тато просив зайти...Олег Коцарев
- біле світло тіла...Олег Коцарев
- ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
- добре аж дивно...Олег Коцарев
- ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
- КОЛІР?Олег Коцарев
- ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
- БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
- ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
- ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
- Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
- Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
- Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
- ЧуттяЮрій Гундарєв
- МузаЮрій Гундарєв
- МовчанняЮрій Гундарєв
- СтратаЮрій Гундарєв
- Архіваріус (новела)Віктор Палинський
- АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
- чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
- напевно це найважче...Анатолій Дністровий
- хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
- знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
- МуміїАнатолій Дністровий
- Поет. 2025Ігор Павлюк
- СучаснеІгор Павлюк
- Подорож до горизонтуІгор Павлюк
- НесосвітеннеІгор Павлюк
Сібіу та інших міст. Вони рятувалися в цих горах від війни і міського голодування. Деякі з них, не соромлячись старих, підходили до Черниша і Брянського, невимушене оглядали з ніг до голови їхнє обмундирування і ласкаво поляпували юнаків офіцерів по щоках. Нові Усі приязно сміялись, старі й молоді, не осуджуючи дівчат за їх вільність, від якої обох офіцерів кидало в жар. До таких ніжностей, та ще прилюдних, вони не звикли.
Жінки несли їм фрукти, козиний сир, бринзу, молоко, але Брянський і Черниш їли тільки фрукти, а бринзи не хотіли.
— Нем отравіт, — запевняли жінки, перші куштуючи їжу. — Германам отравіт, руським — нем отравіт.
Вони все скаржились на барона Штрайха. Коли Брянський сказав, що вже не буде тут барона Штрайха, а будуть нові, демократичні порядки, то всі кинулись тиснути йому руку, а діти почали захоплено свистіти горам, наче в них ще сидів проклятий барон Штрайх.
Молода циганка набивалася поворожити Чернишеві, попереджаючи, що не вимагає ніякої плати. Черниш розсміявся:
— Нам не треба ворожити. Ми й так знаємо, що нас чекає попереду.
Коли коні вже були підковані, ковалі ще прив'язали по кілька запасних підків до сідел. Вони не хотіли брати гроші, тільки попросили зірки від пілоток.
— Добре підкували, від серця, — запевняв буковинець на прощання. — Хай не зітруться підкови, хай не підіб'ються ваші коні!
— Продзвенять по всій Європі, — сказав Брянський, легко плигаючи в сідло.
Коли вони від'їхали, спускаючись у ту саму тісну кам'яну вуличку, за ними знов зазвучав величний мотив. Тим мотивом робітники виряджали своїх визволителів у далеку благородну путь. В чоловічий хор тепер вплітались, як шовкові барвисті нитки, і дитячі, й дівочі голоси.
Вечірнє небо, гори, ліси, відлунюючи той спів, бриніли, як грандіозна чутлива мембрана.
XVI
Гора була така, що з неї опускалися цілий день. Гальмувати доводилось по двоє коліс, і залізні шини розпікались на камені, як у горні. Потім майже цілу ніч підіймались угору.
Десь за північ колона раптом зупинилась, і їздові попідкладали під колеса каміння, щоб підводи не скочувались униз і щоб коні відпочили. Каміння про такий випадок кожний їздовий тримав біля себе в передку, щоб потім не шукати його в темряві, коли буде треба. Чекали команди годувати коней, але команди не було. Замість неї незабаром покотився, передаючись від бійця до бійця, інший наказ:
— Командири рот, в голову колони!
Це віщувало тривогу. Офіцери пробігали вперед, на ходу поправляючи пілотки. Невдовзі вони повернулись до своїх підрозділів, енергійно віддаючи накази: з'їжджати з шосе, маскуватись... Транспорти з гуркотом з'їжджали з шосе на узбіччя і маскувалися в соснах. Поки що їхати було нікуди, їздових при транспортах залишено було якнайменше — одного на кілька підвід. Решта збиралися, ставши одразу напружено похмурими, діловито злими. В'ючили коней. Запасались канатами, водою. Ті, що не мали баклаг, одержували їх у старшин. Здалека, з гори, донеслось кілька спокійних кулеметних черг, немов стріляли в небі.
Тим часом розвідка приносила все нові й нові повідомлення. Там, угорі, на одному з найвищих перевалів засів противник. Невелике гірське село він перетворив на міцний опорний пункт. Дорога перед селом була наглухо закрита дубовими завалами, а по схилах, перетинаючи шосе, тяглися кількома ярусами траншеї, дзоти і відкриті вогневі точки. Саме підніжжя висоти оперізували суцільні дротяні загорожі. Про те, щоб взяти перевал в лоб, не могло бути й мови. Це коштувало б багато жертв, але успіху не гарантувало. Командир полку послав кінну розвідку далеко ліворуч і праворуч від дороги, щоб з'ясувати там характер ворожої оборони і вогневу систему.
Розвідники повернулись по сході сонця. Вони доповіли саме те, що уявляв собі командир полку. На флангах не було не лише доріг, а навіть стежок. По найвигідніших гребенях ворог виставив поодинокі кулеметні гнізда, а ще далі, в горах, здається, і зовсім не було нікого живого. Там починались дрімучі ліси і прямовисні стіни диких скель. Противник був певен, що там ніхто не пройде, що там ліси і скелі надіймо охороняють його. А Самієв знову погнав розвідників на фланги, поставивши завдання — шукати проходів. Бо і він, і Воронцов, оцінюючи обстановку, доходили єдиного висновку: перевал доведеться брати саме там, у непрохідних лісових хащах, у неприступних скелях, де ворог зовсім їх не сподівається. Там вони мусять перевалити цей кряж і зайти ворогові з тилу.
Опівдні розвідники повернулися. Додаткові дані потверджували результати нічної розвідки: у глибині флангів починався такий глухий край, що ворог не вважав за потрібне виставляти там навіть окремі засідки.
Самієв разом з начальником штабу взявся розробляти детальний план операції.
Майор Воронцов зібрав комуністів і комсомольців. Полк мав просуватися вперед окремими загонами і дрібними групами і, можливо, діяти певний час децентралізовано. Тому роль комуністів і комсомольців у цих окремих групах мала зараз бути
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем