Завантажити

запалих очах. Голова опущена на груди, плечі гостро підняті, наче лежать за ними втомлено складені крила.
З кілометр їхали мовчки, коліно в коліно. І навіть це суворе мовчання зближувало їх. Потім якось наче ненароком переглянулись роз'ятреними, скорботними очима.
«Маковею, це ти поруч мене?»
«Це я, лейтенант».
«Ти любив її?...:»
«Так».
І обом раптом стало зрозуміло, що відтепер вони будуть до болю близькі й дорогі один одному, ще ближчі й дорожчі, ніж раніш, не замінимі ніким.
Всю дорогу їх бачили поруч.
В першому ж селі, що його проходив полк після бою, мінометники впізнали Шуриного коня. Він стояв на майдані серед гучномовців, високо піднявши голову, оточений чехами й чешками. Збруя на ньому вже була в порядку, сідло — на місці. Радісні, галасливі, як пташенята, діти юрмилися довкола коня, навперебій хапалися за стремена, просили батьків, щоб посадили в сідло. Дорослі висаджували їх по черзі. Щохвилини в сідлі з'являвся, щасливо озираючись навкруги, якийсь новий білоголовий вершник або юна хоробр? вершниця. Весь сонячний майдан лящав дитячим дзвінким щебетанням.
XXX
Тим часом віковий бастіон слов'янства на заході — чеська красуня столиця вирувала радісііою повінню свята.
Злата Прага...
В цей день вона була справді золотого. Наче всі попередні весни, викрадені в неї окупантами, зараз повернулися їй потрійною своєю дзвінкістю, розкішшю сонця, повноводдям музики. Людськими шумливими ріками затопились празькі сади, вулиці, майдани. Урочисто вишнкувалась проспектами зелена варта каштанів—почесна варта весни. З краю в край квітує Вацла'вське намєстє, цей празький Хрещатик... Прапор-и, музика, пісні...
Стоїть на Старомєстському майдані вкарбований у віки Ян Гус, оглядає сяій старовинний град. Ще ніколи цей слов'янський град не був таким молодим та сонячним. Ще ніколи гаки-й щасливий гомін не клекотів тут від краю до краю...
Стоять на Карловім мосту гігантські скульптурні постаті, суворі святі і воїни, дивляться на яскраво прикрашені набережні, на спокійні води синьої Влтави. В цей день Влтава не тьмариться жодною хмаркою, бо не тьмариться небо над нею. Радіє Мала Страна. Вже не падає тінь на Злату Улічку, вузьку та покручену пристань середньовічних мрійників-алхіміків... Сьогодні вона стала справді золотою «е в мріях, а наяву. Сьогодні вона вся купається в сонці, і радість бурхає тут такими ж гарячими хвилями, як і на широких празьких майданах, на залитих сонцем проспектах...
Стоять на вулицях до самих передмість десятки тисяч пражан, ще змарнілих від хронічного недоїдання, бурхливо сп'янілих від чистого повітря волі. Хіба не про цей день мріяли вони но'концтаборах, по вогких підземеллях та в похмурих камерах Панкраца? Чудові магістралі, очищаючись від барикад, витягуються в далеч, біжать десь за місто, мовби до самого сонця.
Прага співає, дзвенить, тріумфує, впиваючись радістю весни й перемоги.
Всі радіостанції транслюють радянські марші. Крізь радісний гомін овацій, крізь невщухаюче на протязі кілометрів тисячоголосе «наздар!» проходять танки переможців. Оклечані зеленню, засипані квітами, вони пропливають над людським морем, мов величезні живі клумби. А на танку, в замасленому шоломі, з розгорнутим прапором у руці, стоїть добродушний русявий хлопчина, усміхаючись до народів своєю широкою, впевненою посмішкою:
— Порядок в танкових частинах!
Так ось який він, боєць армії-визволительки... Десятиліттями його оббріхували. Десятиліттями народам світу говорили про нього неправду. Тепер він, почувши заклик знемагаючої Праги, прийшов сюди залізним маршем, високо випростався на своїй уквітчаній машині, народи можуть нарешті подивитись на нього зблизька. Оповитий сяйвом Сталінграда, озброєний посланець молодого стомовного світу, він став для них надійним взірцем, показавши, як треба захищати свою волю і честь, як треба карати ворогів людства. Великий справедливець, він власними грудьми захистив народи світу, по яких могутні розбійники мали пройтись потоптом.
Тепер він стоїть на танку, гордо тримаючи в руці прапор своєї Вітчизни. Багряна тінь шовку лягає на юнацьке обличчя, переливається в розумних очах, які переба-чили всячину, які ввібрали в себе півсвіту. Танк пролітає Вацлавським намєстєм, тисячі піднятих рук рвуться вперед за прапороносцем. Вони воліли б підняти його разом з танком і понести, як свою надію, через усе місто. І незабаром станеться саме так: на одному з міських майданів вільні руки пражан воздвигнуть високий п'єдестал і знесуть на нього цей радянський обстріляний танк, вилитий з уральської переможної криці. Злата Прага...
Ніколи ще не була вона такою золотою. Поезія волі, сонячна гроза революцій вчувалася в її тріумфальному клекоті.
У скромний будинок на Губернській вулиці, де колись відбувалась Празька партійна конференція, в кімнату, де тридцять три роки тому був великий Ленін, ішли і йшли делегації військових частин; Дніпровські і Трансільванські, Берлінські і Будапештські, Белградські і

читати