Електронна бібліотека/Проза
- де я тебе розлив...Сергій Осока
- "Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
- Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
- Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
- Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
- Після снігуОксана Куценко
- Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
- Буде час, коли ти...Сергій Жадан
- Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
- І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
- отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
- посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
- з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
- Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
- Вечірня школаДмитро Лазуткін
- Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
- Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
- Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
- Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
- Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
- Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
- Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
- Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
- Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
- Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
- Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
- Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
- Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
- Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
- Втрати...Сергій Кривцов
- В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
- Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
- Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
нагороди та відзнаки. Протягом години мінометникам кілька разів доводилося пускати в хід гранати, іти врукопаш. Вже було поранено Йону-бессарабця, Чернишевого ординарця Гафізова і командира 2-го взводу Маркевича. Незважаючи на втрати, настрій у бійців був піднесено войовничий. Хтось пустив ясу, що десь тут серед есесівських недобитків гасають, маскуючись під рядових, відомі воєнні злочинці, і Хома нахвалявся власноручно піймати хоч якого-небудь Геббельса. Але, як на зло, йому попадалися самі лише єфрейтори та обер-єфрейтори.
Після короткого жаркого бою мінометники поверталися з лісу тріумфаторами. Вони гнали поперед себе вдесятеро більше полонених, ніж було в роті самих бійців. Есесівці тюпали в своїй обвислій, зганьбленій уніформі, опустивши погляди вниз, тупо скоряючись долі. Спітнілі, зарослі, обшарпані, мов юрмища захлялих лісових волоцюг. Особливо повезло на цей раз Маковеєві:йому вдалося захопити живцем генерала, коли той, сопучи в кущах, саме натягував на свою прусську лапу чеський елегантний черевичок. Він так і не встиг взутись, чимчикував перед Маковеєм босий, в цивільних тісних штанях. Артилеристи жартома пропонували Маковеєві «шух не глядя»: давали йому за генерала двох оберстів з залізними хрестами. Маковей уже був зохотився на міньбу. Але брати Блаженки розраяли хлопця:
— Не шухай, Маковею, не міняйся. Веди свого луципера сам. Подяку матимеш від «хазяїна».
— Але ж він босий, — непокоївся телефоніст. — Черевики не налазять, а чоботи десь зникли, поки я його обшукував. Як у воду впали. Хто взяв? Ніхто не брав. «Хазяїн» може подумати, що це моя робота.
— Не турбуйся, Тимофійовичу, — заспокоїв телефоніста Хаєцький. — В мене теж один босий!.. Кат його зна, де він чобіт збувся...
— Так у тебе ж єфрейтор!
— Це він тільки на вигляд єфрейтор! — пояснив подоляк. — А ти перелицюй його, подивися, що там у нього під сподом.., Я певен, що це неабияка трясця!.. Ти бачиш, як він ніжно ступає своїми босими по сухому груддю? На пальцях!.. По-моєму, це якии-небудь переодягнений кох, а може, навіть гудеріап. Віхвіль яр война? — звернувся Хаєцький до «свого» босоногого бранця, що трюхикав у натовпі. Той, озирнувшись, мовчки підняв йому чотири розчепірені пальці.
— Чотири роки! — вигукнув Хома. — О, то ти все пройшов, халамидникуі Попервах воно, либонь, гарно було йти, задерши голову, зажираючи баньками світ! Направо: «Матко, яйка!», наліво: «Матко, млека!» Звісно, коли вирушав на нас, то не думав про такий амінь! Думав, що на слабких натрапив, адже війни не хочуть! А розворушив, то й сам не рад. Доводиться босоніж скакати по ко-дючій чеській землі. Скачи, скачи, волоцюго, переміряєш голими п'ятами світ, то знатимеш, який він широкий! Не влізе ні в чию пельку!
— Що ти їх агітуєш? — докоряв Хомі Сагайда, крокуючи з Чернишем позад бійців, — Ти ж бачиш, вони ще до пам'яті не прийшли.
— Хіба я агітую? — заперечив Хаєцький. — Я тільки тлумачу, яка то є наша правда: не чіпай, бо ради собі не даси.
На автостраді вже знов було людно. З усіх кінців лісу поверталися підрозділи, розбурхані, розпалені, бадьорі. Мовби не з втомливого бою виходили, а тільки оце збиралися в бій. Гнали косяками полонених, несли якісь трофеї; голосно тріумфуючи, волокли по землі фашистські знамена. Засідлані коні з налитими кров'ю очима ще схарапуджено металися по долині, гасали по шосе. Вуздечки в квітах, гриви в стрічках... Маковей, внутрішньо здригнувшись, впізнав серед них і Шуриного коня. Запалено хропучи, він летів без своєї вершниці вподовж автостради, і сідло йому, обкрутившись на попругах, сповзло геть униз, бовталося на животі.
Передавши генерала Блаженкам і забувши одразу про нього, Маковей кинувся переймати Шуриного коня. Сагайда і Черниш підбігли йому на поміч. Але тремтячий, збаламучений кінь не дався їм в руки: обпаливши всіх трьох гарячим диханням, він проскочив між ними і, дзвінко виклацуючи підковами, подався вздовж автостради вперед.
Внизу біля віадука медсанбатівські машини забирали поранених.
«Як їх багато! — здригнувся Маковей. — Лежать па дорозі, виходять скривавлені з лісу... І, здається, більшість з нашого батальйону! Навіть комбата Чумаченка офіцери ведуть попід руки. Без кашкета. Він зовсім сивий... А когось несуть в плащ-палатці... А комусь уже копають край шляху могилу... І Шовкун іде з забинтованою головою... Що ж це таке?»
Шовкун, помітивши мінометників, швидко пішов їм назустріч. Наближався, подзенькуючи медалями, забризканими ясною, ще свіжою кров'ю. Маковеєві стало неви-мовно страшно: очі Шовкуна були повні сліз.
На цьому урвалось останнє здорове враження Маковея. Далі все пішло йому кошмарною круговертю, проліз тали в свідомості тільки окремі, хворобливо яскраві уламки навколишнього. Одразу світ сповнився чадом, як величезна душогубка.
На рябій трофейній палатці автоматники несли Ясногорську.
— Він їй вистрелив із-за дерева в спину, коли вона перев'язувала нашого комбата. Двома розривними підряд.
«Хто він? Чому з-за дерева?
Останні події
- 03.05.2024|13:07Видавництво "Комубук" відкрило передзамовлення на новий роман Софії Андрухович "Катананхе"
- 02.05.2024|06:31У Києві відкриється виставка фоторобіт Максима Кривцова
- 30.04.2024|08:08100 найкращих книжок фестивалю «Книжкова країна»
- 27.04.2024|18:07Культовий роман Любка Дереша "Культ" вийшов у ВСЛ
- 26.04.2024|22:21Визначено переможців Всеукраїнського конкурсу "Стежками Каменярами"
- 26.04.2024|22:11Фредерік Верно: "Тільки пишучи картину чи роман, втамовується внутрішній голод"
- 26.04.2024|13:27У Конотопі з’явилася вулиця імені Дмитра Капранова
- 26.04.2024|11:17У ВСЛ вийде книжка Сергія Руденка "Анатомія ненависті. Путін і Україна"
- 25.04.2024|12:38Казковий детектив
- 25.04.2024|11:00У "Віхолі" побачила світ книжка Катерини Липи "Історія архітектурних стилів, великих і не дуже"