Електронна бібліотека/Проза

де я тебе розлив...Сергій Осока
"Рейвах" (уривок з роману)Фредерік Верно
Стільки людей поховано у пустелі...Олег Короташ
Можеш забрати в мене трохи страху?Сергій Жадан
Далі стоятимеш там, де завжди і була...Катерина Калитко
Після снігуОксана Куценко
Спочатку поет жив в життєпросторі світла...Микола Істин
Буде час, коли ти...Сергій Жадан
Буде злива початку світу, і підніметься Рось...Катерина Калитко
І не вистачить сонця, аби все освітитиСергій Жадан
отак прокинутися від вибуху...Павло Коробчук
посеред ночі під час важкого кашлю...Анатолій Дністровий
з міста, якого немає, не доходять новини...Галина Крук
Велика годинникова стрілкаСергій Жадан
Вечірня школаДмитро Лазуткін
Оповита сном (THE SLEEPER)Едгар По
Нас не вчили жити в такому, і ми вчимося, як можемо...Катерина Калитко
Чужими піснями отруєна даль не навіки...Ігор Павлюк
Візерунки на склі. То від подиху нашого...Мар´яна Савка
Святи Йордан водою не вогнем...Мар´яна Савка
Така імла - поміж дощем і снігом...Мар´яна Савка
Він переїхав в Бучу в середині березня 2021...Максим Кривцов
Приймаю цю осінь внутрішньовенно...Сергій Кривцов
Скільки б я не старався виїхав по-сірому...Максим Кривцов
Падає ліс падає людина падає осінь...Сергій Кривцов
Зайшов до друга додому...Сергій Кривцов
Коли запропонують витягти соломинку памʼятіСергій Кривцов
Змійка дороги вигинається...Сергій Кривцов
Як же мріється нині про ваші нудні біографії...Максим Кривцов
Втрати...Сергій Кривцов
В прифронтовому місті...Сергій Кривцов
Сідаєш в броню наче у човен...Максим Кривцов
Під розбитим мостом протікає Оскіл...Максим Кривцов
Завантажити

патлатий, з'явився на бруствері і подав команду, яку він любив над усе в світі:
— Відбій! Міномети на в'юки!
Сагайда п'янів від цієї команди, бо це означало — вперед. Телефоніст з гордістю доповів у штаб:
— Я відключаюсь.
Ячейки спустіли за кілька хвилин. Важкі плити, двоногі лафети, труби вже були на спинах у бійців, що входили в траншею.
Стоячи збоку в ніші, Сагайда пропускав роту, оглядав, чи все взято. Приємно зараз було Сагайді дивитись на своїх людей. Ось попереду крокує розшарілий, з високо піднятою головою Черниш, поблискуючи великими ясними очима з-під чорних упертих брів. Він ступає з якоюсь особливою щасливою пружністю. Ось проходить високий Бузько, зігнувшись під вагою плити і весь час дивлячись під ноги, ніби хоче запам'ятати кожен свій крок на цій землі. Чимчикує Хома Хаєцький, невтомний жартун, з пишними вусами, закрученими вгору, як два добрі баранячі роги. Юнак Гай, весь обвішаний металевими лотками з мінами, гримить ними, як рицар у зелених латах, і дивиться на Сагайду, на товаришів, на все, що діється, простодушно й довірливо. Проходять нерозлучні Блаженки, обидва темні, засмаглі й хитрі. В молодшого — труба на плечі, приціл у руці, а в старшого... Старший праву руку ховає, а в лівій несе лотки.
— Блаженко! — окликає Сагайда старшого, а брати зупиняються обидва.
— Слухаю, товаришу лейтенант гвардії!
— Скільки я вас учив, що не лейтенант гвардії, а гвардії лейтенант!
— Вибачте, забув, товаришу... лейтенант гвардії!
— Дайте сюди лотки!
— Він у моїй обслузі, — втручається Денис. — Це з мого наказу.
— Дайте сюди лотки?
— Товаришу гвардії лейтенант, — наполягає на своєму Денис, — ви ж не можете через мою голову касувати мої накази. Наказ бойовий...
— Та ти статути знаєш! —каже Сагайда і силоміць забирає лоток у Блаженка-старшого. — Чому не доповів, що брата поранено? Марш!
Роман розгублено кліпає очима то на Сагайду, то на Дениса. Але ж куди — «марш»?
— Марш... з братом!
Сагайда сам бере лотки і теж рушає, замикаючи роту. Траншея, вирита в повний профіль, спускається все нижче. Сагайді видно голови мало не всіх бійців, їхні засмаглі жилаві шиї. Голови в такт ході похитуються, здіймаються й опускаються, ніби, відділившись від тулубів, пливуть по єдиному руслу, гойдаючись на хвилях. У деяких місцях траншея перекрита шпалами, і коли бійці входять у темний тунель, Хома Хаєцький вигукує своїм співучим подільським говором:
— Ой патку мій, патку!.. Так, наче в пекло!
— А ти думав, у рай? — сміється котрийсь з бійців.
— Най його мамі, де тому буде край?
Вночі рота окопувалась уже на новій вогневій позиції, в глибокім яру під самою висотою. Про сон не могло бути й мови. Бій тривав. До вечора були взяті 14-й, 17-й і 18-й доти, деякі були блоковані, проте ще прострілювали майже всю місцевість, яку нашим вдалося захопити. Мінометна заривалась у землю. Важко дихаючи, працювали бійці, скреготіли в темноті кайла, викрешуючи іскри, коли траплявся кам'янистий пласт.
З настанням ночі ринули до висоти підводи, навантажені боєприпасами. Зацокотіла дорога, забита ще з дня потрощеними возами і роздертими кіньми. Обминаючи їх, підводи гуркотіли і гуркотіли в темряві. На повнім галопі підскакуючи до висоти і з ходу розвертаючись, вони звалювали в купу набиті мінами ящики і знову гнали по новий вантаж. Біля підошви висоти створилася ціла гора боєприпасів. Брянський послав майже половину роти носити звідти міни на вогневу.
Як темний караван тіней, брели в темряві бійці з ящиками на плечах, щоразу падаючи, коли поблизу снаряд впивався у твердий грунт. Хаєцький, маючи напрочуд тонкий слух, завжди перший ловив наростаючий свист снаряда, або шавкотіння важкої міни.
—— Летить! —вигукував він, а сам уже падав, припадав до землі, як осінній лист. — Патку мін, патку! Спина йому збігалася брижами. Чомусь був певний, що мина обов'язково вгвинтиться йому в поперек, як свердел. Не в ногу, не в руку, а саме в поперек. Там під сорочкою аж холодок ходив, а Хома гріб руками землю і, обламуючи нігті, шепотів:
— Пронеси!
Трахкало десь збоку. Над головою хурчали осколки опадали, гупаючи, мов груші. Тоді Хаєцький перший енергійно підводив голову, випнувши вуса вперед. — Онде-го впало! — повідомляв він, неначе інші цього не бачили. — Най його крах візьме!
— Піднімайсь!:— командував Черниш, який вів бійців. . Вони мовчки висаджували вантаж на плечі один одному і, горблячись під важкою ношею, рушали далі.
— Всі йдуть?
— А то.
Це вже був їхній четвертий рейс у цю ніч.
— Покурити б, — сказав хтось, ідучи за Чернишем. Напередодні наєтупу бійці одержали тютюн.
Поблизу, врізаючись у висоту, пролягала якась порожня траншея, і Черниш дозволив зупинитись у ній на перекур.
Вже було за північ. Бійці, склавши ящики понад бруствером, щоб потім легше було висаджувати на плечі, присіли в траншеї. Враження бою і тяжка нічна робота втомили їх. Але коротка передишка, безпечні стіни траншеї



Партнери