Завантажити

Переросток я, чи як це по-вашому?
— Скоріше недоросток, — грубо зауважує Мар'яна.
— Ну й оса! — примирливо осміхається Штепа і їй.
— Я щось не пригадую: чи ти був коли-небудь в комсомолі? — здивовано запитує Підмогильний.
— Ні, він народився одразу членом профспілки, — жартує Дробаха.
Справді, чому Штепа пройшов десь поза комсомолом? Людина майже їхнього віку, трохи тільки старший, а в комсомолі з ними так і не був, обминув якось непомітно...
— Дивлюсь я на тебе, Мішель, — підступає до нього Дробаха, — і бачу: кепські твої діла. Хитрістю ти ? Талейран, але правду каже Таня — провалишся. Хронологію завчив?
— Завчив.
— Ну, то скажи, в якому році отой неписьменний бандит Пісарро завоював державу інків? Штепа невиразно блудить очима.
— Що йому інки, — зауважує Лагутін, — його сфера — театральний світ. Кажуть, ти вийшов на великуі сцену?
— Пробував.
— Та невже? На яких ролях? — вдавано дивуються хлопці, хоч добре знають про недавній оперний дебют Штепи.
— Я не перебірливий, — каже Штепа, а Степура пояснює:
— Ото бачили в «Тихому Доні», де козаки з дерев'яними гвинтівками пробігають через сцену? То ж і він там біг у лампасах. Лампаси, бутафорна гвинтівка, оскаженілість на обличчі — роль хоч куди!
— Тепер ось і вам доведеться бігати, тільки вже не з дерев'яними, — каже Штепа, і вивернуті губи його все посміхаються. — Чи, може, вас забракували?
По обличчю Колосовського одразу майнула хмурість.
— З чого це ти береш?
— Та дивлюсь, що такі раді йдете... Чого, думаю, радіють?
— Тобі цього не зрозуміти, Штепонько, — промовив Дробаха, і його вилицювате, землистого кольору обличчя стало серйозним.
— Чому не зрозуміти?
— А тому, — Дробаха злегка смикнув Штепу за кінець галстука, — що ти єси бевзь, альбо ж телепень...
— Стультус по-латині, — додав Духнович, рушаючи до трамвая, що саме наближавсь до зупинки.
Трамвай був переповнений людьми. Скочивши на приступку, Духнович уже з дверей помахав друзям рукою:
— Ауфвідерзейн!
Незнайоме слово одразу насторожило двірника, що стояв неподалік грізний, нашорошений.
— То наш, наш, — посміхнувшись, заспокоїв двірника Дробаха.
— З цим тепер треба обережніше, — попередив Штепа і, одвернувшись від двірника, продовжував стишеним голосом: — Справжня шпигуноманія по місту. В кожному вбачають диверсанта. Кажуть, на ринку баби кошиками навіть міліціонера побили, думали, німець перевдягнений... Він накликав на себе підозру, знаєте, чим? Своєю надмірною чемністю...
— Штепо, не поширюй пліток, — пристрожив Дробаха навмисно голосно, щоб налякати Штепу. — Іди вже, випробовуй долю.
— Та й піду. Дівчата, ви ж теж?
— Ми дорогу знаємо, — холодно кинула йому Таня. Дівчатам теж на факультет, туди, куди й Штепі, — на Раднаркомівську. Але, щоб не йти разом з ним, вони демонстративно переходять на другий бік вулиці і йдуть окремо.
Хлопці ще по дорозі з райкому вирішили, що складати не підуть, — вільні тепер птахи.
— Трохи незручно, правда, перед дідом, — каже Богдан, маючи на увазі професора. — Та хай вибачає.
— Складемо вже після війни, — безтурботно кидає Дробаха. — Під звуки литавр разом за все прийдемо екзаменуватись.
— Чи не забудемо до того часу? — задумливо запитує ніби сам себе Лагутін.
— Ти гадаєш — це так надовго? — дивується Мороз.
— А ти думаєш, на три дні? — іронічно каже Колосовський.
— Хай не три дні, але за два-три місяці, я певен, все буде скінчено. Гітлер заскавчить!
— Наш час — це не час тридцятирічних воєн, — підтримує його й Підмогильний. — При сучасній техніці, при нашій силі нам дай тільки розмахнутись.
— Що ж, сподіватимемось на краще, — невесело сказав Степура. — А бути готовим треба до всього.
У вестибюлі гуртожитку, як і раніше, працює буфет. Біля прилавка з'юрмисько голодної братви, серед них цибатий Іван Химочка, життєлюб і мастак попоїсти, він саме жує щось, закликає й хлопців:
— Навались... Свіжі бутерброди!
— До обіду борюсь а голодом, а після обіду ? зі сном… Чи так, Химочко? — не минув його Дробаха. ? Ану й нам дюжину кефіру!
Відчувши голод, хлопці набрали цілу гору бутербродів, батарею пляшок з кефіром — стипендію можна вже не економити, скоро перейдуть на казенний харч.
Не встигли вони впоратися з бутербродами, як знадвору піднявся шум, крики. Висипавши з приміщення вони побачили перед собою незабутню картину: серединою вулиці, ескортовані величезним натовпом роззяв, дві дебелі двірничихи ведуть за руки тільки що пійманого злодюгу-диверсанта в особі... Мішеля Штепи! Галстучок набік, сорочка з штанів висмикнута, маслянисте волосся, яке він так старанно завжди прилизує. щоб приховати ранню свою лисину, стоїть зараз на ньому мов ріжки на фавнові.
Пом'ятий, знікчемлений, а вивернуті губи ще здалеку осміхаються до своїх:
— Шпигуноманія, я ж вам казав, і ось перед вами її перша жертва!
Спартак з портупеєю уже попереду, і вигляд у нього такий,

читати