Електронна бібліотека/Проза

Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
знає мене як облупленого...Анатолій Дністровий
МуміїАнатолій Дністровий
Поет. 2025Ігор Павлюк
СучаснеІгор Павлюк
Подорож до горизонтуІгор Павлюк
НесосвітеннеІгор Павлюк
Нічна рибалка на СтіксіІгор Павлюк
СИРЕНАЮрій Гундарєв
ЖИТТЯ ПРЕКРАСНЕЮрій Гундарєв
Я, МАМА І ВІЙНАЮрій Гундарєв
не знаю чи здатний назвати речі які бачу...Анатолій Дністровий
активно і безперервно...Анатолій Дністровий
ми тут навічно...Анатолій Дністровий
РозлукаАнатолій Дністровий
що взяти з собою в останню зимову мандрівку...Анатолій Дністровий
Минала зима. Вона причинила вікно...Сергій Жадан
КротовичВіктор Палинський
Львівський трамвайЮрій Гундарєв
Микола ГлущенкоЮрій Гундарєв
МістоЮрій Гундарєв
Пісня пілігримаАнатолій Дністровий
Завантажити

неконтактна, і це дошкуляє найбільше, вона вже вас викинула з душі, ви для неї тільки підозрілі пришельці, відтручує обох геть у ваші колючі зарості: ідіть собі, звідки прийшли... Тут інші люди... Тут чесна зразкова школа трудиться...
А в обідішню пору, коли загони після праці повернулись до табору і, як звичайно, викупавшись та пообідавши, розходились уже по наметах, помітив табірний черговий двох... ну мовби інопланетних! Двоє ошарпанців, “осмалених, як гиря, ланців”, несміливо виступивши з радгоспних виноградників, поволі наблизились до межі табірної зони й зупинились в нерішучості біля квіткового бар'єру. І хоч не було там колючого дроту, і не була замінованою та смужка невинного покордоння, хоч тільки ромашка там біліє та синіми сузір'ями цупкий петрів батіг цвіте, — все ж пришельці не одразу зважились той бар'єр переступити. Занехаяні, бездоглядні, сторожко стояли з нахиленими лобами, вглядалися в той трав'яний мур, що мовби чимось відлякував їх, мовби та ромашка й петрів батіг таїли в собі щось дуже страшне, непереходиме. Сонце палило, нагріте різнотрав'я пахтіло медовим духом, васильки та чебрець наче пригорілі були, поникло стояла шавлія з темно-синіми квітками та залізняк з рожевим цвітом, і десь між ними цвіркунці шаленіли, не знаючи втоми, коники та цикади аж чманіли у вічній своїй тріскотняві... Тож як?
Могли б ще вернутись назад ці, що стояли, роздумуючи над квітковим бар'єром, могли б ще чкурнути геть звідси у свої галасвіти, і, мабуть, за ними ніхто й не гнався б, одначе, видно, щось таки переважило на тих тонюсіньких і зовсім невидимих терезах, біля яких, може, порядкувала у своєму фартушку зеленоока цикада, на терезах, в які ці двоє зараз пильно-пильно вглядалися... Раптом передньому з них різко схмурився лоб, і нога рішуче ступила через трав'яний бар'єр, шугнула в ті переплетені ромашкові хащі, чебреці та Петрові батоги, аж музика трав'яна на мить обірвалася, оркестранти так і бризнули увсібіч!
Так зробив Кульбака свій, може, найрішучіший крок у житті. Услід за ним і Гена мовчки переступив цей умовний, з травички зітканий мур, що подолати його було, здається, їм незрівнянно важче, аніж би двометровий мур із каменю, тесаного колись ченцями. Перетнувши зону, без поквапу прямували вони на очах у всіх до табірної щогли, де вже стояли директор Валерій Іванович, закутий у лати свого непроникного спокою, і Ганна Остапівна, тепер уже по-материнськи усміхнена, і Марися Павлівна стрічала їх, схвильовано прикусивши губу — чи щоб не розплакатись, чи щоб не розсміятися. Всі, всі в напрузі дивились, “Бригантина” з усім своїм особовим складом эанишкла, стежачи, як двоє цих зіщулених прибульців, подолавши найвищий у своєму житті квітчастий бар'єр, переконавшись, як тяжко дається перемога над самим собою, робили по табірному тирловищу свій трудний перехід, крок за кроком, без поспіху несучи до щогли свої напалені сонцем голови і юну свою спокуту. Але навіть це тут виходило в них по-різному. Гена ішов знічений, мовби поменшений під тягарем вчинку, а цей... а комишанець, відчувши себе серед своїх, збадьорено випростався й наближався до щогли вже з веселим виглядом, під прапором своєї відкритої усмішки, мовби зовсім ні в чому не винуватий!

XXX
Юний вартовий-впередзорець ходить по табору, на грудях у нього бінокль (подарунок шефів), час від часу хлопець прикладає його до очей, дивиться в далеч дніпровського моря... Проходять там у сонячній млі пароплави, осадкуваті баржі з вантажами, — всі вони вже знають цю хлоп'ячу “Бригантину”, що далеко блищить наметами на одному з тих крутогорів, що їх хоч і підмивав ось уже скільки літ штучне море, розгойдане вітрами, а вони все ж стоять нерозмиті, ціле літо сивіють, окутані духом сонця, духом степового різнотрав'я.
Деколи й Марися Павлівна підходить до хлопця-чергового і, взявши в нього бінокль, прикладає до очей: бачить важкий рудовоз, що саме проходить по фарватеру, натужно гребеться кудись угору, на палубі видно матроську білизну, вона сушиться, розвішана на мотузці, і ще видно Марисі високу і, як здається їй, красиву людину, — може, капітана баржі, — що, схилившись на поручні, пильно і ніби аж сумовито дивиться сюди, у бік “Бригантини”. Певне, й тому, пропливаючому, добре відоме це місце, що рябіє внизу біля урочища річковим, так званим ходовим знаком для суден, а нагорі височить табірною щоглою, блищить наметами, з яких іноді постаті хлоп'ят водночас випорскують і, розсипавшись по всьому косогору, наввипередки мчать униз, до води.
Хто він, той, що на рудовозі? Може, котрийсь із шефів? Можливо, знайомий, бо ж чого так довго та пильно дивиться? Одначе навіть і в бінокль не вдається Марисі впізнати його. Хтось інший, мабуть, впізнав би, Оксана-виноградарка, мабуть, розгледіла б у ньому і з відстані того, кому дарувала тут колись свої плавневі місячні яйва...
— Вантажити баржу!
За цією командою намети одразу пустіють, хлоп'яче плем'я, хоч і без вояцьких луків та без списів, з шаленим галасом чимдуж мчиться

Останні події

23.05.2025|09:25
Meridian Czernowitz видає третю поетичну збірку Шевченківської лауреатки Ярини Чорногуз — «Нічийний шафран»
20.05.2025|11:40
Оголошено Короткий список VII Всеукраїнського літературного конкурсу малої прози імені Івана Чендея 2025 року
16.05.2025|15:50
«Танго для трьох»: він, вона і кґб
15.05.2025|10:47
Літературний конкурс малої прози імені Івана Чендея оголосив довгі списки 2025 року
14.05.2025|19:02
12-й Чілдрен Кінофест оголосив програму
14.05.2025|10:35
Аудіовистава «Повернення» — новий проєкт театру Франца Кафки про пам’ять і дружбу
14.05.2025|10:29
У Лондоні презентували проєкт української військової поезії «Збиті рими»
14.05.2025|10:05
Оливки у борщі, риба зі щавлем та водка на бузку: у Луцьку обговорювали і куштували їжу часів Гетьманщини
14.05.2025|09:57
«Основи» видають першу повну збірку фотографій з однойменної мистецької серії Саші Курмаза
09.05.2025|12:40
У Києві презентують поетичну збірку Сергія «Колоса» Мартинюка «Політика памʼяті»


Партнери