Завантажити

Степашко сидить над вогнищем чомусь у сумовитій позі, а навпроти стоять Марися й високий задумливий у білому кітелі моряк, син Ганни Остапівни. Вони поруч стоять, і пальці рук їхніх за спиною ніби самі собою сплелися в ніжності, моряк так пильно дивиться в полум'я, мовби заворожений видивом вогню. Марися тихо наспівує разом з усіма.
Потім вечірня лінійка буде, відзначатимуть трударів, тих, хто показав себе на збиранні лікарських рослин. У шортах, у зелених безрукавках стоять, вишикувані всі, на головах браві сині пілотки. Серед передовиків і Гайцан, і Рижов, і навіть Карнаух, — його, шкета, теж кличуть зайняти місце серед правофлангових, бо скількись там більше за інших полину назбирав та польової ромашки. Чи й не велика трудність! Кульбака їм того добра тонну назбирав би, та що тільки відлучений оце, водить його манівцями... Голоногі, засмаглявлені, повиструнчувались ангелочки, і Валерій Іванович голосно поздоровляє переможців праці, і капітан із шефів звертається до них з вітальним словом: закликає бути трудолюбами і щоб були мужні та чесні...
— Ростіть не гіршими, а кращими за нас!.. Хоча Батьківщина й на нас, уже сивиною посріблених, не поскаржиться, зібрались тут люди, прямо-таки скажем, не пустоцвітного життя!
Саме на Карнауха шеф звертає увагу всіх вишикуваних:
— Цей ось ентузіаст, який пуд ромашки зібрав, хіба він меншу пережив радість, ніж той, хто байдикує цілими днями, бродяжить безглуздо, неробою живе? Жити неробою — то ж найбільша ганьба!
І це поціляло якраз у нещасних інопланетників, так наче той старий капітан і крізь темряву бачив, як вони злодійкувато прищухли, затаїлись у виноградних кущах за зоною табору. Довго їм після цього ще вчуватиметься слово капітанове, стьобке, тавруюче, бо ніби ж саме їх і малося на увазі.
Потім табір вкладатиметься спати, хлопці, помивши ноги перед сном, розбіжаться по своїх шатрах, а вранці і прапорець знову злетить над “Бригантиною”, щоб, спалахнувши ясно-червоним у вранішнім сонці, весело майоріти над табірною щоглою упродовж цілого дня.
Щоранку сурмить навстріч сонцю табірний сурмач, красень Юрко-циганчук, невтомний розважальник товариства і танцюрист, що його за зразкову поведінку цієї весни могли б і зовсім відпустити, але він сам попросився, щоб залишили, бо звик, освоївся, і табірна дисципліна зовсім уже його не гнітить, і в сурмацтві ніхто його не перевершить. Щоправда, коли коней десь, хай і далеко загледить, тоді тримай його, — вчителі сміються: “Циганські гени даються взнаки!”
Як весела трудова республіка смаглих стрижених людей — таким склався цей літній табір над урочищем Чортуватим. Шатра, що розкинулись по верхогір'ю, з великим завзяттям напинали самі ж вихованці, про це мріялось свого часу й Порфирові, просив Марисю Павлівну ще заздалегідь: “Ви ж мене візьмете шатра напинати?” Однак усе це виростало тут уже без нього. А в кожному наметі, як у баштанному курені, духмяним сіном пахне, і на ньому вихованці так міцно сплять після праці й біганини довгого літнього дня. Не одному з них і взимку мріялось про такі намети, де й перед сном ще чутимеш дух степового різнотрав'я, безсмертників, полину та васильків... Наче ото в казці кажуть: “На квітах спиш, зорями вкриваєшся”. А після ночі, коли разом із вранішньою зорею сурмач-циганчук просурмить табору підйом і хлопці з веселим гамором вплітають із своїх куренів “бунгало”, то й надворі їх квіти стрічають, бо загони змагаються по красі квітників, і біля кожного намету польові квіти стоять у керамічних вазах-амфорах — ті ж таки безсмертники, васильки, волошки, і ніхто тих ваз досі не потрощив?
“Бригантина”, табір праці та відпочинку, так він зветься. Клинець твердої цілини-неудобки на взгір'ї, і нема тут ніяких загорож, ні дроту, ні кам'яних стін, навіть плугом не оборано межу табірної зони... Замість муру, як і обіцяв Валерій Іванович, тільки й полишено символічний “ромашковий мур”, що тягнеться з усіх боків по межі наметового поселення. Обкосили з цього боку, прокосили й з того, зоставили тільки вузеньку смугу дикої цупкої трави, покрапаної ромашками та васильками; оце буде межа! Оцього без дозволу не переступи!
І що найдивніше, ніхто досі не порушив правила, не переступив ромашкового бар'єру, так наче він був вищий за кам'яний, так наче струм був по цих квітках пропущений. Сурма підіймає вихованців рано, схопившись, біжать мерщій на зарядку, після неї — умиватися вниз до затоки, де вода така тиха, красива й святкова і прив'ялений цвіт акацій, осипавшись, плаває в ній... Звідти бігцем на сніданок, де мало не кожен вимах ложки маєш робити по команді, а потім схоплюйсь і на борт грузовика, щоб з піснями їхати на роботу, на оті радгоспні поля, що їх схема на великім щиті виставлена посеред табору. На тій схемі все позначено, заштриховано то так, то інак всі ваші архіпелаги: де плантації виноградників, де горох, де огірки... Що ж до лікарських рослин, то вони ростуть всюди, умій тільки їх знаходити з-поміж бур'янів... До роботи хлопців підганяти не

читати