Завантажити

Пливе золотий кораблик над містом,

а очерет тендітний

на стежину кохання виходить.

Плине він в молоці сутінковім,

оминає суцвіття ліхтарень

з притлумленим світлом,

оминає клумби будинків –

розкіш і простота Россі Карла –

блідо-жовте склепіння

на білих колонах

(розляглася на них ліпнина

дмухає на молоко –

супутники сонму Петрополя

прагнуть напитися прохолоди).

Кошлатий прапор волосся майорить за плечима,

скло окулярів тамує в наперстках

чай надміцний зелений,

примружений чай зелений.

Окреслює очерет тендітний

золотий трикутник

Невськім проспектом

від мосту Анічкова

до Неви,

вздовж Неви від Дворцового мосту,

До Прачєчноґо...

Крапають вулиці перехожих

ленінбуржців поодиноких...

Скрапують ленінбуржці

з обмежника корвалдіна,

топлять потроху Північну Пальміру

химерами скверів,

мов нетутешніми пальмами

(що скоїли втечу з ботсаду),

всотують ліки, одягнуті в светри і джинси,

наче мед розливають

по стільникових кімнатах.

Мідний вершник неспішно вбиває змія,

а очерет тендітний

стежину кохання гартує вміло –

він човен маленький

в Столиці морській,

дрейфує Містом Палаців,

де одиниці відліку –

площі –

острівці різнобійні для панів і панянок –

лижуть морозиво, квас куштують,

ковтають,

мов однобарвне драже,

кулясті дрібні тістечка.

Затамовує хід свій човен,

скло окулярів тамує пильність,

пильність зеленого чаю,

чай бризкає необачно

на плечі,

на лоба,

на стегна,

на руки зустрічних,

очі – маяк,

якщо ти блукаєш у темряві,

головне слідкувати за тим

світлом холодним, яскравим.

Без нього ти,

як би сказати влучно –

темряви скалка –

чорний мармур надгробної плитки

в безмісячну ніч

– ось –

вмикає якийсь мандрівник нетутешній

ліхтар,

і можна вже прочитати дату народження,

побачити риси обличчя,

і

(за бажанням)

квіти покласти,

тобі – незнайомцю –

квіти покласти

в антракті мандрівки

манівцями одвічного цвинтаря.

тут

десь та лежить

хтось єдиний і любий

завчасно,

завдячно замовивши

зажиттєву могилу на двох.

Порскають фалоси Пєтергорфа,

воду дарують кожному не для вжитку,

а очерет тендітний

зі стежини кохання не сходить.

мерехтять люстерка облич,

чорну кров Венеції руської

рукавами замішують –

аспірин повільної дії.

Очерет тендітний,

не звертай на Купчіно,

не заходь на Ґражданку,

оминай Проспект Просвєщенія,

погляд свій не затримуй

на гастарбайтерах –

серце у них як і доля –

стале.

читати