Завантажити

1997
Чернігів





СОН-ТРАВА

Теряет сон-трава свой цвет
В стакане. Я свой сон теряю.
Ищу ответ, шепчу ответ
И лепестками проверяю.
Неверно, верно, всё – бог весть.
Над каждою сердечной связью,
Не знаю кто, но кто-то есть,
Чтобы за нас расписываться вязью.
Ищу ответы в глубине
И на поверхности ответы,
А сон-трава пророчит мне
Сны осени, весны и лета.

17 апреля 1998
Киев





ПОДОКОННИК

Подоконник, подоконник,
Словно выход в символ-“сад”.
Иероглиф колоколен
У меня отъездом взят.
А отъезды, как отъятья,
Возвращенья – не возврат.
Повторяются объятья,
Непреклонен циферблат.
Подоконник, подоконник,
Взглядов чтец, цветов каноник.
За тобой давно нет сада –
За тобой машин ограда.
Я шепчу: “Должно быть рад?
Перекрёсток, Город, ГРАД...”

17 апреля 1998
Киев



* * *

Сени сонные просели –
Моросит.
Меркнет сумерек осенних
Реквизит.

Спи, дружок: в саду покуда
Первый акт –
Сучья просят рос и чуда
До утра.

Ты ворчишь, а рядом волки –
Глаз востро.
Я на волчьи на уловки –
В сад костром.

Дым из яблоневых листьев
По вытью
За кулисы, за кулисы,
К забытью...

12 февраля 1997
Чернигов




ХОЛОДНЫЙ СЕНТЯБРЬ

Воздух серенький нанизан
На деревья, на забор.
По карнизам, по карнизам
Ночь крадётся, словно вор.

Ночь спускается по трубам,
Тушит туч простудный жар.
Грузовик плетётся трудно,
Переулок измотав.

Стынут по дворам деревья,
Превращаясь в кисею.
Холод осени немерян.
Травы грусть на землю льют.

Грусть клубится по асфальту.
Заползает мне под плащ.
Ветер зло тасует карты
Разговоров, передач.

Их швыряет мне вдогонку.
Сыплет стынь за воротник.
У подъезда зябнет тонкий,
Словно дождь, сентябрь-старик.

25 сентября 1992
Днепропетровск




* * *

В місті цім вдихати смог
Буде Біс і буде Бог,
Будуть звірі, будем ми,
Також станемо звірми.

Ген у полі віхола, віхола.
В небі сонце їхало-їхало,
Розгубилось, замелось...
Де ж те сонце?
Млость...

По вул?цях, по майданах
Морок гойдалку гойдає.
Гойда - зліва, гойда – справа –
Ні будиночка не стало.

Було місто, нині – десь.
“Боже, сонця даждь нам днесь!”
“Сонця, сонця! Може, – дулю?”
Вітер морок трохи здує –

Знову місто, знову смог ...
В чистім полі дише Бог.

18 квітня 1995
Дніпропетровськ




ОСІННЄ ЩАСТЯ

Танок шалений – вогнистий ранок
Рве павутиння з моїх пісень.
Мені байдуже – панок, підпанок –
Мене він викрав з лихих осель.

Чи я чарівна, чи я царівна –
Тремтіння вітру таке п’янке!
Осіннє щастя – дорогоцінне,
Бо тлінне, тлінне,
Але ж стрімке!

Тож, милий друже, ти мрій не дуже:
Любов знедужа – байдуже всім.
У смутку – вічність, у жартах – відчай.
Щось зсушить сльози – залишить сіль.

Гей, осінь щасна, гей, осінь красна!
Ти, юна весно, вклонися їй!
Сьогодні – сяє, а завтра згасла.
Даруй проміння, як щем з-під вій.

27 жовтня 1994
Дніпропетровськ




* * *

Це не соняхове літо –
Об пороги ноги збито,
А забудькувата осінь
В людей досі
Не спитала, чи не треба
Сонця, затишку і неба.
Все дощить, дощить, –
Ах, я прошу – досить!

Що ж Ви, Осене, в халаті
На розгубленому святі.
Ваші фарби, мов ті жарти,
Не до ладу.
Хай не справдились надії,
Але Ви ще молодії,
То ж візьміть свої емоції
Під владу.

27 жовтня 1998
Київ





ПОДРУГА ОСІНЬ

О, подруго моя – сліпуча Осінь,
Чекаю, як – чекатиму завжди –
Твої мелодії в лункому стоголоссі
До мене прилетять сюди.

Зима жене твоє останнє листя –
Вбрання святкове тижнів золотих,
Бо знає, що таких величних істин
Вона мені не зможе принести.

І навесні, серед її натхнення
Вітання чую в першому дощі.
Ти, Осінь, і прощання, і прощення,
І тиха радість світлої душі.

Лише зелене літо привітає
Твої вінки на власному чолі.
Не старість і не юність – зрілість має
Прийняти мудрість від твоїх волінь.

4 березня 1998
Київ



ОСТАННЄ ЖОВТНЯ

Влаштовує прийом обачна чарівниця.
Мелодії думок повільніші за сон.
Чого не забажай – у сні усе здійсниться,
Аби якийсь водій не тицьнув у клаксон.

– А що ж це за свято?
– Осіннього снігу.
– Чого ж ти не рада?
– Бо хочу відлигу.
Відлигу, відлигу!
Без снігу і криги.
Я хочу тепла,
А зима
Вже прибігла.

У мене кавалер, хто бачив – задивився,
Коли ми з ним разом – для всіх то просто шок.
– І хто ж він є такий? Від подруги не крийся!
– Поглянь - зелений клен обтрушує сніжок.

– Відлигу, відлигу,
Без снігу і криги!
Ти також не рада?
– Морозне це свято.

– Диви! Які хутра жовтневі сніговії
Вже подають землі, зодягненій у шовк.
– І що тобі болить, Осіння Ностальгіє?
– Прозорий Листопад до мене не прийшов.

І що ж це за свято
Осіннього снігу?!
– Чому ж ти не рада?
– Бо хочу відлиги!
Відлиги, відлиги
Без снігу і криги.
Я хочу тепла,
А зима
Вже прибігла.

Останній пішохід пройшов. І озирнувся:
“Нарешті листопад!”
І жовтень –

читати