Завантажити

О л я. Ми з Павликом написали.
Т а н я.. Тату, тiльки пиво чи й вино можна? На честь приїзду Павлика.
П л а т о н. Обiйдемося.
Ф е д i р (вiдремонтований стiлець ставить бiля столу). Хай буде вино на столi.
П а в л й к. А борщ як пахне!
 
Заходить Лiда, як завжди, модно вдягнена, але без речей. Усi здивованi, аж очам своїм не вiрять.
 
Л i д а (усмiхнулася). У театрi це називається - нiма сцена. Дивуєтесь, нiби я з того свiту, i ви теж, Платоне Микитовичу, здивованi?
П л а т о н. Без речей?..
Л i д а (мовляв, як бачите). Без речей легше.
 
Входить Петро, не бачить Лiди.
 
П е т р о. Хто допоможе? Розучився галстук зав'язувати.
 
Помiтив Лiду, довга пауза. Тиша. Лiда пiдходить до Петра, зав'язує галстук. Вiдступила на пiвкроку i майже закричала.
 
Л i д а. Петрику, поцiлуй же, клята душа твоя. (Кинулася, обняла Петра).
У л я н а (перехрестилася). Слава богу!..
Ф е д i р (усмiхнувся). До того йшлося...
Л i д а (до Платона). Хотiла розлучитися, щоб не бачити його. Знаєте, що устругнув ваш синок? Написав: "Можеш до мене не повертатись, я тебе зрозумiю i прощу, мене вже зняли..." Та напиши, що старцювати пiшов, однаково ж любити буду.... Доленько моя ти ясна.
Т а н я. Лiдо, давай я вiд усiх присутнiх розцiлую тебе. (Цiлує). Ти наша!
П л а т о н. Наша...
Т а н я. А ти ще бiльша модниця...
Л i д а. Бо тепер я маю ще бiльше подобатися чоловiковi... Бач, пробував вiдмовитися.
П л а т о н. А речi на станцiї? У камерi?
Л i д а. Не дотягнула сама, набрала всього, ще й машинку друкарську... Я ж до замiжжя вчилася стенографiї i друкування. Тепер вiзьмуся.
П л а т о н. Ти ще й така?
Л i д а. I така...
У л я н а. За стiл, дiти.
Т а н я. Оце сьогоднi свято так свято!
 
Уляна пiдраховує стiльцi. Це зайвий...
 
Ф е д i р. Хай стоїть.
 
Коли вже всi сiли, Платон Микитович дiстає
блокнот, надiває окуляри.
 
Т а н я. Тату, заради гостей можна б було експропрiацiю перенести на завтра.
П л а т о н. Тут гостей немає, всi свої.
 
Федiр, що весь час поглядав на дорогу, пiдвiвся. Заходить Клава.
 
К л а в а. Добрий день, моя доля не вмерла, на обiд потрапила.
 
Платон (пiдвiвся, пiшов назустрiч). Не вмерла! Може, тiльки народилася... (Пiдiйшов, пiдвiв до вiльного стiльця). Сiдай обiдати з нами. Оце, запам'ятай, Клаво, твоє мiсце буде i стiлець твiй. (Повернувся до свого крiсла).
 
Т а н я. Тату, перенесемо на завтра.
П л а т о н. Навiщо переносити?
Т а н я (подає грошi). Сто сiмдесят. Тридцять залишила на курси.
П л а т о н. Вже нiчого.
Т а н я. У складальний перейшла.
П л а т о н. Мовчала?
Т а н я. Сюрприз.
Ф е д i р (подає грошi). Двiстi вiсiмдесят...
Т а н я. Росте людина... Похвалiть, тату.
П л а т о н. Йому багато й треба.
П е т р о. Вiзьмiть, тату, й мої.
 
Платон подивився на Лiду.
 
П л а т о н. Я вже завiв графу на тебе, Петре. Скiльки ж?
П е т р о. Сто сiмдесят п'ять.
П л а т о н. Малувато...
П е т р о. Гола зарплата... Прогресивка в кiнцi кварталу.
П л а т о н. Придивляйся, як можна приробити.
П е т р о. Придивляюся.
П а в л й к. Тату, а вiд нас з Олею вам подарунок.
Л i д а. Берiть, берiть. Традицiї Ангелiв порушувати не треба.
 
Оля i Павлик виносять вузол, розв'язують, там кожух. Павлик накидає батьковi на плечi.
 
П л а т о н. Оце кожух, зносу йому не буде... Павлику, Олю, спасибi вам... Але, Павлику, цим не вiдбудеш. (Повертається у крiсло). Ото ви заробили з Олечкою близько двох тисяч, теж треба сюди. (Стукає пальцем по блокноту).
Т а н я. Тату, це вже недозволений прийом.
У л я н а. Лише в пiр'ячко вбиваються.
Ф е д i р. Вони ж студенти.
П л а т о н (наче й не чув, що говорили). Треба сюди. У Федора назбирано, вистачить на кооперативну квартиру. А в Петра, як у Сковороди, тiльки книжки. Треба йому допомогти на кооператив. Ти, Павлику, житимеш у нас. Учитесь обоє, треба вам i їсти, i все приготувати. Словом, житимете у нас.
Т а н я. Тату, це порада чи директива?
П л а т о н (ледь усмiхнувся). Постанова. (Згорнув блокнот, окуляри, пiдвiвся). Сьогоднi пообiдаєте, дiтки, без мене. Пiду вiдпочину... (Пiшов до хати, на ганку оглянувся на своїх, нiби хотiв повернутись, i пiшов до хати).
Л i д а. Платоне Микитовичу, як же...
У л я н а. Хай трошки полежить, притомився.
Т а н я. Постанову будемо обговорювати?
О л я. Ми з Павликом згоднi, як тато сказали.
 
В цей час вривається пiсня "Мой дед - разбойник"... Вона глушить усе, через деякий час обривається.
 
Т а н я. Ванько повернувся!
Ф е д i р. Йому ж три роки колонiї дали.
У л я н а. Схаменувся, i помилували...
Т а н я. Прийшов - i знову за свою музику.

читати