Завантажити

цементу пiд дощем пропала... I менi жаль, повiр, як свого, аж у грудях пече... Бо воно таки наше... спiльне... Держава в нас така! Хочемо жити добре. Вiд заводу аж до соломинки, до гвiздочка, до кирпичинки - все берегти треба! Скупими бути! А не розкрадниками i байдужниками! Скупими!!! Iнакше i немислимо!
П е т р о. Будемо кiнчати диспут.
П л а т о н. Будемо... (Пауза). Поки не пiзно, напиши, синку, куди слiд... Напиши: помилився. Зiзнайся, що помилився. Хай будують не там... Сядь i напиши...
Л i д а. Так просто: сядь i напиши.
П е т р о (здивовано). Що написати?
П л а т о н. Що жити там людям не можна. I доведи.
П е т р о. У вас вiдсутня логiка. У будiвництво вкладено вже десятки тисяч карбованцiв. Закликаєте скупими бути, а тут - тисячi на вiтер. Хто дозволить?
П л а т о н. А витратити мiльйон на будинок, в якому жити каторжно, мiльйон - ще бiльше марнотратство... i зневага до людей... Тож, поки не пiзно, пиши...
П е т р о. Власне, чого я маю тримати звiт перед вами за свої службовi справи?
П л а т о н. Я твiй батько.
П е т р о. З пiонерського вiку давно вийшов.
П л а т о н (не стримав гнiв). З вiку сина мого не вийдеш нiколи! Тебе називають не Петько, а Петро Платонович! I Платон за тебе, за дiла твої вiдповiдає. I совiсть роду свого не дам плямити!
Л i д а (проспiвала).
 
I повчала стиха мати:
- А як жити, скаже тато.
 
Петро кинув у її бiк сердитий погляд.
 
Просто пригадала.
П е т р о (йому не по собi, налив пива, пробує посмiхнутися). Напишу... Пiдтвердиться, припинять будiвництво, а мене з роботи-...
П л а т о н. Жаль... та нiчого не зробиш. Так сталося. Знайдеш iншу.
П е т р о. Така робота, як моя, на дорозi не валяється.
П л а т о н. Яку .вже дадуть.
П е т р о. З партiї теж...
П л а т о н. А якщо й з партiї... Тут нiчого не вдiєш. Значить, не може партiя таких тримати! Вона є i має бути чистою! Свою совiсть вiдбiлиш. Вину трудом спокутуєш, може, повернуть.
П е т р о (вдарив кулаком по столу). Досить, награлися словами... (Схаменувся). Вибачте, не стримався... Але ж i ви, тату... В держави багато органiзацiй i органiв, яким належить перевiряти i наглядати.
П л а т о н. У держави вас мiльйон - за всiма i не встежиш, а в мене вас четверо. Кожного мушу бачити i за кожним наглядати! Споконвiкiв так велено батькам! Iнакше немислимо.
П е т р о. Вас не переконаєш... Давайте хоч перепочинемо...
П л а т о н. Напиши, а потiм перепочинемо.
П е т р о. Що? Що написати?!
П л а т о н. Я, Ангел Петро Платонович, хочу зiзнатися...
П е т р о (хрипло). Ну й пишiть!
П л а т о н. Писати будеш ти!
 
Завiса. Чути Платонiв голос: "Я, Ангел Петро Платонович, визнаю, що постанова про спорудження житлового будинку на Качаловськiй вулицi помилкова. Велика вина в цьому i моя..."
Голос Платона затихає. Виникає спiв пiд гiтару: "...А вiтер ча:су пiдганяє кораблi, кораблi, кораблi!.."
 
КАРТИНА ЧЕТВЕРТА
 
Рання осiнь. Подвiр'я Платона. Платон майструє. Заходить Крячко, спостерiгає за Платоном.
 
К р я ч к о. Сопеш уже, Платоне... А чого? Дiти обшматовують, обкусують здоров'я батькiв. Павлика не чути? А як Петро? Переживає?.. Така робота була, а тепер рядовим iнженером. Залишив квартиру. Соромно стало, i до батька! А Лiди не видно. Кинула? Така красива, їй грошi треба, а рядовий... вже не той коленкор. I Федiр, бачу, ходить з докторшею... В них i досi невизначено. Дiти! (Пауза), Але твої хоч на волi, а мого на три роки в колонiю... їздив, провiдував... Там така шпана, що попа туди посади, вийде звiдти бандюгою першого гатунку! (Пауза, виймає з кишенi слоїк). Був оце в аптецi, купив настоянки конвалiї. Ти ще мiцний, а я на лiках... (Подивився). Маляр iде. П'яний як чiп. Мабуть, до тебе.
 
Заходить Маляр. Спершу ледве вловлюється, що вiн п'яний.
 
М а л я р (оглядає дворище, нiби хотiв переконатися, що їх тут лише двоѕ. Пiдiйшов до Крячка). Громадянин Крячко, активiст i агiтатор, член товариського суду ЖЕКу, батько арештанта... Який ще в тебе чин? Згадав - пенсiонер! Нiчого не робиш, а тебе годують, одягають... А навiщо? Добриво для суспiльства! Ось ти хто!
К р я ч к о. Маляре! Малюй, а людей не чiпай.
М а л я р. Не сердься, товаришу Крячко. Я без злоби, я просто почав розглядати людей, заходячи їм з тилу... Анфас вони чепурнi, а з тилу - облiпленi кiзяками життя... I хочеться менi скласти книжку "Хто є хто?".
К р я ч к о. Починай з себе.
М а л я р. Я особистiсть складна. Ти, Крячко, дивився коли-небудь у довжелезну трубу, що лежить на землi? Глянеш - i далеко-далеко маячить кружечок порожнечi. Отак я iнодi життя своє бачу - як труба... I з цього, iз того боку порожнеча. (Сiдає на стiлець, голова важко падає на груди, нiби раптом задрiмав).
К р я ч к о. Набрався спозарання, а мо', ще звечора.
П л а т о н. Iтимеш,

читати