Завантажити

забери його. Додому заведеш.
К р я ч к о. Його нести треба, а сил немає.
М а л я р (прокинувся. Знову оглянув подвiр'я), Платоне Микитовичу, пiдiйдiть... Хочу вам щось сказати при свiдках.
 
Платон пiдходить.
 
Я прийшов до вас свататися... Вiддайте менi мою жiнку. Так-так, вiддайте! Ми ще не розведенi, живемо в однiй квартирi, але вона вже ваша... Вiддайте! Я заново з нею одружуся. Весiлля вiдгуляю. Бувало, i лаяв її, i бив потроху... Бачите, як на духу перед вами... Зраджував, бувало, тому що вона менi здавалась якоюсь прiсною, i очi, i руки, i як повернеться, як пройде, - все менi не подобалося, а тепер... (Виривається безглуздий смiх). Усе подобається!.. Подобається!.. Вiддайте менi. Могорич... Заново весiлля вiдгуляємо.
К р я ч к о. Не до Платона, до Федора апелюй...
М а л я р. У Платоновi собака заритий, вiн дiло вершить! (Наче щось згадав). Вона безпутна ганчiрниця, їй аби наряди, вона розорить Федора i вас. Вона звикла... У мене навар був, i все вона... Не до вашого двору. Голова болить... Забув похмелитися...
К р я ч к о. Ходiмо, проведу.
М а л я р. Тут недалеко "чорнила" продаються. Але похмелюсь i прийду, я вам таке розповiм...
 
Крячко i Маляр виходять. Потiм Маляр повертається.
 
Забув сказати... спалю я ваше коршаче гнiздо, а її скалiчу. I буде ще одна iсторiя з епiлогом... (Виходить).
 
Платон Микитович сiв на край столу. Видно, i на душi важко, i серце болить. Не помiтив, як зайшов Павлик. Вiн наче змужнiв, наче аж вирiс, а може, йому надає такого вигляду прикрашена численними кишеньками та змiйками куртка.
Зайшов у двiр, нiби в хату, зняв кепку. Дивиться на батька, вiд хвилювання слово приготовлене загубилося.
П а в л и к. Тату...
 
Платон не оглянувся, може, недочув, а може, думає, що почулося. Тату!..
 
П л а т о н (оглянувся). Це ти?.. Павлику... (Пiдвiвся).
П а в л и к. Я, тату...
П л а т о н. Повернувся... (Пiшов, зачинив дверi майстернi). Де пропадав?
П а в л и к. Як мама?.. Дома все благополучно?
П л а т о н. Помаленьку, все благополучно... Iнститут не кинув?
П а в л и к. Домовився на вечiрнiй... А канiкули i оце трохи вересня захопив - на Пiвночi у будiвельному загонi...
П л а т о н. Таки поїхав?
П а в л и к. Поїхав i не шкодую... Важко було, а потiм оговтався.
П л а т о н. А Оля?
П а в л и к. Зi мною. їсти бригадi варила... Заробили ми там, тату, чимало... Близько двох тисяч...
П л а т о н. Такi великi грошi?
П а в л и к. Великi? Подивiться на руки...
П л а т о н. Пробач, синку, що тодi так...
 
Пауза. Батько i син наче в душi пережили ту пам'ятну розлуку.
 
П а в л и к. Було i минуло.
П л а т о н. I Петро живе з нами...
П а в л и к. Переїхав сюди на роботу?..
П л а т о н. Додому приїхав i на роботу тут влаштувався.
П а в л и к. А Лiда?
 
Пауза.
 
П л а т о н. Оля чого ж не прийшла?
П а в л и к. Ми завтра, на суботнiй обiд.
П л а т о н (якимсь голосом, наче стримуючи i плач і радiсть). Збирається сiм'я... Синку, Павлику, драстуи! (Підійшов, обняв сина).
 
Перемiна свiтла.
З протилежних бокiв виходять Таня i Вiля. Вони вже до цього помiтили одне одного. Наблизились, зупинились. Очi в очi, наче їм не розминутися, наче вичiкують, хто перший скаже слово.
 
Т а н я. Так вдивляєтесь, наче впiзнаєте?
В i л я. I пiзнаю.
Т а н я. Мене?
 
Пауза.
 
В i л я. Свою суджену в тобi.
Т а н я. Ви...
В i л я. На цьому й зупинимось, дiвчинко. (Рухом руки наче зняв з очей полуду). Буває ж таке, наче долю свою зустрiв... А тепер спокiйно подивлюся. Когось ти нагадуєш... Чи не донька Ангела Платона Микитовича?
Т а н я. Так... (Нiяк не може отямитись вiд враження зустрiчi).
В i л я. Де вiн живе?
Т а н я. Тата зараз немає вдома.
В i л я. Коли буде?
Т а н я. На обiд. Сьогоднi о п'ятiй на обiд ми всi збираємося.
В i л я. То я зайду о сьомiй.
Т а н я. Можна й зараз.
В i л я. Менi пообiцяли номер у готелi... За пару годин.
Т а н я. Що татовi сказати?
В i л я. Приїхав Вiля. Портрет його писати.
Т а н я. Татiв?
В i л я. Скажи, вiн засвiтився...
Т а н я. Засвiтився?.. Не розумiю.
В i л я. Платон Микитович зрозумiє. Таню, ви теж будете о сьомiй? (Виходить).
Т а н я. Художник... Малювати портрет тата, а може, як той кореспондент, утече. Везе ж менi на зустрiчi. Татовi не буду зараз говорити, скажу пiсля обiду.
 
КАРТИНА П'ЯТА
Подвiр'я Платона. Уляна накриває на стiл. Таня зачiсується. Федiр лагодить стiлець. Платон миє руки, бiля нього стоїть Оля з рушником. Павлик вносить батькове крiсло.
У л я н а. Федоре, залиш той стiлець. (Пiдраховує стiльцi бiля'столу). Тут уже всiм вистачить...
Ф е д i р. Пару хвилин...
П л а т о н. На Пiвнiч злiтали. Мама знає?

читати