Завантажити

"Спочатку вони ширяли собі райськими перелісками та байраками, воно ж їм і робити не було чого попервах – самі Адам із Євою та й ті святі. Ширяли там, витали та пурхали, і од чого ж, як не знічев´я котромусь із них дури в макітру вступили – проти Бога попер… Аж тоді народ почав плодитися та розмножуватися, тому небавом появилося в них і роботи – не до балощів уже! Перші ангели совісні були та богобоязні, де там, щоб огинався який, або сачкував – куди! Кожне в свого на плечі сиділо та про божі діла нашіптувало! А поки сердега спить, думаєш і ангел спав? Аякже – канцелярщина вже тоді квітнула й не було на те ради, хоч би й Господньої, бо хоч і Господь, а однаково за всім не вслідиш, тому велів їм вести сяку-таку документацію, певно – нехитру попервах. А раз документацію – треба стіл, або як вони казали – бюро; а є бюро то є й бюрократ, позаводили там відділи та сектори, бухгалтерії та канцелярії.

Контору Він їм гарну спорудив! Що ж – оце лише Світ за шість день ізмантачив – мав іще згад у руках – там таку храмину вигнав – краса! Колони та капітелі, арки та портики. Еллінізм! Ага – є таке слово. Сиділи, звіти клепали, Архангел збирав та в бібліотеку складав, архіви – то пізніше вигадали. А ходили як – ну боги чисті й не кажи! – все тобі мантії, тоги та гіматії… Що? Це вдяганка така. В армії служив? Ну, наче парадка, ага. Келія в кожного своя, каламарик, перо гусяче… А кому не вистачило, той своє з крила висмикував, ангели ж…

Порядок був, або, як вони казали – гармонія! Але народ плодився та розмножувався – плодилися та розмножувалися за ним і відділи з секторами, і бухгалтерії з канцеляріями… То одна канцелярія була, а це довелося по галузях та по напрямках, спеціалізовані створювати, а над ними головна – Небесна, ага. В тій по заповідях, у тій – по гріхах, у тій – по суїцидах… Що? Це коли хто камінь на шию та… Ангел же відповідав – пиши тоді, знаєш скільки папірусу на самогубцю переводилось – о-о! Архангелу присвоїли звання Генерального, ну там на пенсію раніше, те-се, а під ним галузеві – Архангел по гріхах, Архангел по заповідях… В армії служив? Ну, наче генерали родів військ, ага…

Туди-сюди (прогрес, по їхньому) – тісно вже й у галузевих. Погуторили на селекторній нараді Архангели й постановили, щоб ангели по двоє в келії сиділи – задля оптимізації, нехай каламарик буде спільний, а що такої прірви гусей не настачиш, то пе́ра хай із себе висмикують. Однаково вони вже майже не літали – ніколи було, то ж раніше звіт у одному примірнику писали, а це почали загадувати вже в двох – один для своєї канцелярії, галузевої, копію – для Небесної. Та по витратах, та по ангелогодинах відзвітуй, та по відрядженнях… Що? Це коли підконтрольний індивід спати не лягав: гульбище там, до коханки, або й по роботі бувало. Ангелу ж тоді теж не спи, то пізніше, заднім числом, відрядження оформлювали.

Оптимізація кріпко виручила, але ненадовго. Народ же що – плодиться та розмножується, а тим, бідолашним, куди діватися? Попри нормативи почали пхати в келії й по троє – за каламарика б´ються, пір´я летить, німби губляться, на тоги, мантії та гіматії одне одному наступають… Не годиться. Постановили запровадити демократичний стиль одягу, трохи пом´ялись, а тоді й джинси дозволили. Прийняли генеральний план, еллінізм позносили, арки, портики та капітелі затаврували як надмірності, натомість побудували місткі та практичні офісні центри. Реформа, словом. Тепер ангели сиділи не в келіях, а у великій світлій залі, кожен – на індивідуальному комп´ютеризованому робочому місці, одне робоче місце відгороджувалося від іншого низенькою ширмочкою. Літати вже було не треба, бо кожному новонародженому вживлювався під шкіру мікрочіп, і ангел контролював переміщення, думки, та наміри підконтрольного, звіддалік.

Це був прорив! За нових умов один ангел вільно контролював не одного, як раніше, а цілих сім, а деякі просунуті – й десять індивідів одразу. Звісно, таких просунутих преміювали, заохочували та ставили решті за приклад. Залазити до кожного в душу та вести довготривалі спасительні бесіди віднині стало ні́коли, але згідно з новими типовими правилами ангельського супроводження, або як вони казали – ескорту, таке й не вимагалося.

Само собою назріло й перезріло питання доцільності подальшої наявності крил. Літати ангели не літали, пера для письма були не потрібні, а в умовах практичної щільності офісних приміщень складені за спиною літальні органи створювали цілу купу незручностей. Співробітники чіпляли недоречним горбом одне одного, змітали зі столів файли з паперами, а траплялося, що й коштовну оргтехніку, для боротьби з пір´яним кліщем доводилось використовувати шкідливі й зовсім недешеві аерозолі. Атрибут відверто застарів і врешті-решт Генеральний Архангел наважився таки підписати внутрішнє розпорядження про його ліквідацію.

Інакше було з німбами, але не тому, що цей елемент ангельської екіпіровки викликав у його носіїв сентиментальні спогади про далеку еллінську, портико-капітельну минувшину, а з міркувань суто і сухо практичних – німби світилися, а в умовах загострення енергетичної кризи відмова від дармового джерела освітлення виглядала б цілковитим глупством. Попри те індивідуальна лампочка над головою завдавала достобіса мороки. Німби зіштовхувалися в дверях і застрягали в ліфтах, з ними незручно було зав´язувати шнурки й тримати парасольку. Але про ліквідацію німба не могло бути й мови, офісний планктон це розумів і більш-менш мужньо терпів незручності. З часом дотепні раціоналізатори виробили характерний тип зачіски, коли неслухняний німб притримувався двома особливим чином завитими пасмами волосся. Збоку ці пасма нагадували ріжки, але ніхто на те не зважав…"

Такою та подібними побрехеньками частував нас бідолашний Капа. Не пощастило сердезі в житті, навіть ліжко в палаті дісталося йому не біля вікна, а посередині, я пропонував помінятися та він мужньо не погоджувався. Капу залікував тупий районний ескулап – у сердеги трапився напад панкреатиту, а тамтешнє світило заходилося вирізати апендикс. Поки вирізало, поки чекали ремісії, Капа ледь дуба не врізав, потрапив до реанімації й таке собі. Зараз потиху відходив, хоча ескулапи (вже інші) попередньої бадьорості та життєрадісності не гарантували, зате твердо гарантували багато іншого – болючого й неприємного, простіше кажучи – інвалідного. То Капа розважав нас і себе.

Квітень 2012 р.

читати