Завантажити

Вона заслуговує на аромат перезрілих квітів,

Морські ненароджені сльози ховає в рожевий сплін.

Її капітан не боїться підводних рифів. Рука, а в руці

Матеріали обох глибин. Вони на прощання не тішаться

Снами і з нами, вони не бувають не щирі, ні так, ні те.

Вони розважаються поспіхом, ніби знають, що відстань

З’їдає у сутінках наче все. Та все ж залишає на березі

Кошти квітів, посіяних, не старанно, а щоб росло.

Вони не рахують літери в заповітах, а плачуть, коли втрачають

Кермо, весло. І човен тримаючись, лагідною водою, лежить

В синіх хвилях морів і ковтає сіль кохання в зеленім саду,

Де колись з тобою любили дивитись на свято чужих весіль.

2010.

читати