Завантажити

Ось де він відчиняє свої кишені,

Розчиняючи шепіт обіцянок в дощ.

Я чекаю тебе на пласкій траншеї,

Перед потягом –зустріч, майбутній Дож.

У Венеції води ховають привидів

Із скляними очима по той бік сну.

Приєднай мене до своїх мішеней,

Розірви сорочку мою тісну!

«Ах, які ж ви були беззахисні!

Цілували руки, мов щирий пан,

Годували з рота мене арахісом,

Поділили надвоє свій жупан»

І вона пішла, і вона втопилася

У сльозах солоних, мов та вода,

Що з широкого Сходу на неї лилася,

І з червоної стала вона руда.

Покажи мені на волоссі темряву,

Обійми мене, як колись давно

Говори спокійно та самовпевнено,

І проллється чорним цупке вино.

Там де сонце грає люстерком, - вилиці

Багряніють спогадами війни.

На останній зустрічі я втомилася.

Променисті зайчики вздовж стіни…

2010.

читати