Завантажити

Я цей дім обживаю,

Коли то життя.

Я за тисячі літ надивився неправди!

Так живого вогню добуває тертя.

Так женуть табуни

Степові конокради.

Так

Цілують замки потаємні ключі.

Так болять рушниками відкриті ворота.

Так злітається сутінь на подих свічі.

Ти її запали!

Я летіти не проти!

Яж не сутінь,

Я дім обживаю,

І тим

Я розп’ятий між стін неживими словами.

Навіть квіти у вікнах стомились рости.

Ми стомилися з ними ,

Стомилися з вами…

Ми стомились обчислювать рух павутин,

Ми стомилися очі ловити очима.

Ми стомилися дбать незворушність картин

І не роки

А КРИЛА нести за плечима.

Ми забулись літати і бачити сни,

Ми забули

Від літа ховатися в осінь.

Ми забулися квітами буть у весни,

Ми стомилися сіяти зради

І роси,

Як запрагнеться,часом, змахнути крилом!

Та наврочене кимось тяжіння

Триває!

Я сумую

Один в Самоти

За теплом.

Я цей дім обживаю. Як світ обживаю

читати