Завантажити

Одного разу вона вам зателефонує: “Я маю сказати тобі одну річ...”. І замовкне. Поки вона сопітиме в слухавку, ваше серце тріпотітиме, як пташка в долонях занадто юних натуралістів. “Кажи! Не муч!!!”, -- простогнете ви. Вона важко зітхне і промовить: “Розумієш, це – все”. “ВСЕ?”, -- ваші очі округляться до діаметру прожекторів. – “Як це ВСЕ?”. “Милий, я нічого не буду пояснювати”, -- пролепече вона янгольським голосочком. 

Ви перебуватимете в затяжному штопорі, поки слухавка безсило не випаде з ваших рук. “Сучка! Лярва! Хвойда!”, -- підбиратимете хаотично всі синоніми цього здавна шанованого в українському народі поняття, у думках прокручуючи записи останніх днів. 

Перед вами миготітиме ліжко з її оголеним тілом, романтична прогулянка, ліжко, ще раз ліжко, знову... Ні, у вівторок це було на столі її шефа. У ваших вухах ще звучатимуть слова, проказані вам вчора на вушко: “Мавпочко, я кохаю тебе до божевілля! Коли тебе нема поруч, я завжди плачу”. Ваше волосся на грудях стане сторчма, ніби по ньому щойно пропливла її вміла рука. 

Ви наберете її номер і проголосите гнівну тираду, що ви – не стара шкарпетка, яку можна засунути в шухляду; що в коханні беруть участь мінімум дві сторони; що це -- жорстоко і підступно. Вона винувато мовчатиме. Ви знову кинете слухавку. 

“Хай!”, -- злорадно думатимете ви, присідаючи в 63-ій раз. “Все-одно я вже тричі збирався її кидати. Але чому вона мене завжди відмовляла?”, -- віджиматиметеся від підлоги в 49-й раз. – Боже, як я її ненавиджу!”. 

“Ну чому я повірив їй четвертого разу? Чому?! Чому?!! ЧОМУ?!!!”, -- битимете себе по чолі, поки воно не почервоніє. Фізичні вправи трохи повернуть до вас життя, але робота валитиметься вам з рук. Її образ, усміхнений і сльозливий, не виходитиме вам з голови. 

У грудях вам давитиме, тиск і кислотність підвищиться, потенція упаде, волосся порідшає. Ви напишете їй сердиту есемеску, що як останній бевзь повірили в її почуття і впустили у своє серце. Вона відпише, що й тепер вас кохає. Але більше так не може. 

Вам стане трошки краще. Пульс врівноважиться, мочки вух порожевіють. Ви запропонуєте їй зустріч. Вона прийде сполохана й збентежена. Ви стискатимете їй руку і заглядатимете до очей, які вона перелякано опускатиме. “Що сталося?”, -- випитуватимете ви, міряючи її пульс. “Для мене це дуже боляче”, -- пробелькоче вона. “Але ж учора це був найвищий рівень щастя!”, -- вигукнете ви на всю кав’ярню . 

Вона розплачеться і попросить у вас хустинку. Потім хустинку попросите ви. “Вона мені ще потрібна”, -- зблисне вона білими зубками. “Мені теж”, -- шморгнете ви носом. 

Ви пообіцяєте одне одному, що залишатиметеся друзями і сексу між вами більше не буде. Наприкінці ви поцілуєте її французьким поцілунком і її сльози ще довго відчуватимуться на ваших губах. 

Уночі ви погано спатимете, писатимете щось у потаємний блокнот і весь час бачитимете її перед очима. Ось вона сміється своєю розкішною усмішкою з ямочками, ось кривиться, коли ви з неї кепкуєте, ось плаче, розмазуючи туш по обличчю, ось дрібно тремтить в передчутті найвищої насолоди... 

Зранку, невиспаний, сірий і дратівливий, ви отримаєте від неї есемеску: “Не повіриш: всю ніч провела на кислотній дискотеці. Було так класно! Давно так не відривалася!”. “До дідька! До дідька! До дідька!”, -- замечетеся ви по хаті, як збісний пес. Наступна її есемеска буде не менш ввічливою: “Щойно їхала в маршрутці з твоєю дружиною. Дурненький, таких красунь треба на руках носити!”. 

“Ну що ж”, -- войовничо вигукнете ви. – “Ти сама цього хотіла!”. І натискатимете на клавіші свого мобільника: “Ти – зле і дурне! Моє серце – не футбольний м’яч”. Вона зішлеться на чудову погоду і запропонує прогулятися. Ваше серце оживе і радісно затріпоче. 

Ви бродитимете по місиву глини і снігу, потім питимете чай у дешевому генделику. Вона знову плакатиме і витиратиме сльози вашою хустинкою. Ви дивуватиметеся з цієї істоти, яка не знає, що хоче. Схоже, що вона все ще вас любить. Але своїм чоловічим розумом ви не можете осягнути цей театр абсурду однієї актриси. Тепер ви навіть не поцілуєтеся на прощання, бо довкола люди. 

Ви знову погано спатимете. Ваші переживання накладатимуться на сльотаву погоду, нудну роботу, брехливу політику, безнадійний футбол – і в підсумку ви відчуєте себе пророком в єгипетській пустелі. 

Наступного дня підете до паралельної коханки, з якою займаєтеся лише любовними утіхами. Але мануально-орально-вагінальна терапія врятує вас хіба на годину. Хоча думка, що ви ще щось можете, зігріє ваше страдницьке серце. 

Потім зайдете до колишньої коханки, з якою сексу вже нема, але залишилися розмови. Вип’єте пляшку її дорогого коньяку і скажете, що думаєте про жінок. Вона підсовуватиме вам цукерки і дивуватиметься з НЕЇ. “Молода ще”, -- прорече по-філософськи вона. – “З жиру біситься. Цікавих чоловіків значно менше за цікавих жінок”. Ця думку вдруге за день зігріє ваше змучене серце. 

“А причин не було?” –чиститиме вона вам банан. “Не було”, -- заб’єте його до рота. “Тоді вона просто грає”, -- почне лупити вам апельсин. Ви на мить застигнете. “То вона хоче, аби я її відмовляв?”, -- жалібно пробурмочете ви набитим писком. “Ясна річ! Вона тільки цього чекає”, -- її пальчики вкладатимуть помаранчеві дольки до ваших уст. 

Перед вами промиготять чотири нок-аути, які нанесло вам це чортеня в міні-спідниці. Ось вона цілується з невідомим типом на танцях, куди привели її ви. Ось пише есемеску, що щойно зрадила вас зі своїм колишнім любасом. Ось розповідає, як... 

“Ні, чотири нок-аути – це смертельно навіть для Кличка”, -- вирішите ви. “Після тебе важко когось подібного відшукати”, -- скаже колишня вам на прощання, одягаючи на вас пальто. В її очах ще світитимуться іскри невигаслих почуттів. 

Удома ви поцілуєте дружину в чоло і поцікавитеся оцінками сина. (Ясна річ, щоденник він “забув” у школі. Весь у тата!). 

І третю ніч ви погано спатимете. Хоча, зрештою, це не матиме значення. В темряві ви вже розрізняєте предмети і даєте собі раду до ранку навіть без ввімкненого світла. 

Під вашою лавочкою у парку ви ритуально спалите її фото, розтрощите дракончиків, баранчиків, сердечка, пір’ячка і решта дрібничок, які так колись зігрівали ваше велике серце, зітрете всі її есемески і виконаєте на попелищі дикунський танець перемоги. 

Наступні кілька місяців кохатимете все, що ходить, дихає, має груди, випромінює біотоки, зволожується, пульсує, розтягується і стискається. Ви кохатиметеся, наче кролик, якого рік тримали в камері-одиночці. Ви роздаватимете ваше сім’я направо і наліво, вгору і вниз, вперед і назад. Як добрий самаритянин – всім знедоленим і невдоволеним. Ви зневіритеся в жіночому роді і всім предметам присвоїте чоловічі закінчення. 

Нарешті ви вийдете з кризи, хоча нагадуватимете себе колишнього, як телеграфний стовп нагадує дерево, з якого його витесали. 

Але одного разу вона вам знову зателефонує: “Милий, я маю тобі сказати одну річ...”. І замовкне. “О, тільки не це!”, -- завиєте ви вовком, заскиглите чайкою, закигичите лебедем, закурличите журавлем, заматюкаєтеся папугою. 

“Так, саме це!”, -- пролепече вона своїм янгольським голосочком. – “Я багато про нас думала і зрозуміла, що помилилася”. “А-а-а!”, -- ваш трубний голос прорве телефонні лінії в кількох місцях під землею, що спричинить міні-катастрофу на міні-АТС. Він рватиметься в небеса, долаючи земне тяжіння і стратосферу, поки не опиниться у вільному від жінок космосі. 

Через кілька світлових тисячоліть він досягне найближчої зірки, будучи першим посланням землян до своїх братів по розуму.

читати