Завантажити

Вони повільно йшли вулицею. Пахло весною, але це радше було передчуття. Поруч з ними біг пес. 

“Дивися, пес! Звідки він узявся?”, -- по-дитячому здивувалася Вона. 

“Та він уже з нами від мосту йде!”, -- посміхнувся Він, задивляючись в її очі. 

Пес повернув до них свою розумну голову і доброзичливо вишкірився. 

“Я хочу тебе тут поцілувати”, -- пригорнув Він її у затишній вулиці. Вона заплющила очі. Пес присів і по-джентельменськи чекав. 

Так і йшли вони втрьох аж на околицю міста, час від часу коротко зупиняючись. Пес біг то спереду, то ззаду, але завжди поруч. 

“Я часто на тебе гніваюся через дрібниці”, -- зітхнула Вона. 

“Дурненька, ти ж знаєш...”, -- недоговорив Він. 

Попереду йшла пані з вівчаркою. 

“Ой”, -- зойкнула Вона. – “Я боюся собак!”. 

“А цього пса не боїшся?”, -- посміхнувся Він. 

“Цей вже наш!”, -- задивлялася Вона в його очі. 

Здорова вівчарка аж вигнула хребет, так рвалася до бродяжки. Пані двома руками ледве стримувала її за поводок. Пес відбіг на десять метрів, а тоді знову приєднався до своїх попутників. 

“Дивися, він повернувся!”, -- щасливо засміялася Вона. 

“Може, йому подобається наш запах?”, -- милувався Він нею. 

“Запах кохання”, -- загадково посміхнулася Вона. 

На вулицях стемніло і вони почувалися вільніше. 

Попереду був світлофор. 

“Гей, друзяко”, -- свиснув Він псу. – “Будь уважним”. 

Пес розуміюче кивнув. Вони втрьох перейшли через трасу. 

Він взяв її за руку. 

Вона відповіла вдячним поцілунком. 

Попереду бігла зграя бродячих собак. Пес насторожився. 

Забачивши конкурента, зграя загарчала. 

Вона зойкнула. Він замахнувся на чужаків. 

Собаки розбіглися. 

Він провів її до будинку. 

“До зустрічі”, -- сумно сказав Він. 

“До зустрічі”, -- видихнула Вона. 

Пес ліг на порозі. 

Чоловік задумано побрів назад. 

Пес здивовано дивився йому вслід. 

Хоча що тут дивного: Він був одружений, а Вона – ні. 

Падав сніг...

читати