Завантажити

Цезар, і Ціцерон, і Вергілій — в етатуру, і я була зворушена, коли він подарував мені свій талісман. Він просто знає, що я цікавлюсь всілякими повір'ями, прикметами, але тільки цікавлюсь. Інколи, знаєш, мені хочеться, навпаки, робити все всупереч всіляким прикметам, надто вже вони тяжать надлюдиною. Хочеться бути вільною і незалежною і від прикмет, і від поговорів, і від вигаданих людьми умовностей, що тільки псують життя... А цей коральчик — хай про всякий випадок буде завжди зі мною, принаймні як згадка про Неаполь. Адже треба вже їхати, ми затримались тут далеко довше, ніж гадали.
— Невже треба їхати? — зітхнув Саша.
— Треба! — зітхнула й Маруся. — Писали ж мені, що гроші вже послано. От тільки одержимо і поїдемо. Але ж ми знову побуваємо в Римі, і потім — Флоренція, Венеція, Мілан. Хоча Єшевський застерігав мене проти поїздки до Венеції, він нагадав, що дві письменниці там загубили своє щастя. Жорж Занд там розійшлась з Мюссе, а де-Сталь з Бенжамен.ом Констаном, — засміялась вона.
— Ні, це мені треба боятися, — заперечив Саша, — адже Жорж Занд змінила його на якогось італійця Правда, з того часу, кажуть, вона взагалі дуже багатьох любила Ще ж був і Шопен...
— Але хто б не був коло неї, з нею, вона писала, писала й писала, — роздумливо мовила Марія. — Я пам'ятаю, як мене вразили її слова. Де я прочитала їх? А може, переказав Іван Сергійович? Може, Меріме, з яким він мене познайомив?! Не в цім справа. Мене пройняли вони.
— Що ж саме?
— Про те, що письменницьке ремесло — пристрасть несамовита, непохитна, якщо вона заволодіває якимось нещасним, йому її не позбутися!
Як довго Жорж Занд була мрією й ідеалом орловської панночки Маші Вілінської!
Вона, Жорж Занд, і зараз багато пише, живе в Ноані, неподалечку від Парижа. Іван Сергійович розповідав, що Жорж Занд дуже любила й любить madame Віардо, і прообраз Консуели — це трохи Поліна Віардо. Поки що Марія не мала нагоди побачити знамениту на весь світ жінку, а романи її вже зовсім не справляли такого враження, як у дні юності...
Але ж щодо “письменницького ремесла” — вона має рацію!
— Зараз я йду дописувати повість. Мені треба якнайшвидше надіслати її.
— Побудь ще трошки зі мною!
— Ні, ні, що ти, я мушу сьогодні закінчити першу частину. Я зайду до тебе увечері!
Вона ніжно поцілувала його, але не лишилась. Звичайно, не лишилась. Він знав — коли вона вже намітила, що мусить саме сьогодні написати те і те, — вона сяде й писатиме.
Йому було прикро й сумно. Не тому, що вона не лишилась зараз. А тому, що вона так багато працює, бо все лежить на ній.
Адже мріяв він бути їй в усьому помічником, зняти весь тягар дрібних побутових справ, він за щастя вважав бути у неї на побігеньках, переписувати її твори — це було б уже як нагорода! І от'замість того він знову захворів, і все лягає на її плечі, і зараз ще турбота, що гроші закінчуються, а за “Тюлеву бабу” ще не надіслали, а його гроші давно вже витрачені до копійки перед від'їздом з Парижа. Незважаючи на гірку образу, мати передала 200 франків через поета Щербину. Як Саші не хотілося брати ці гроші! Але він знав, що мати ще дужче образиться, та й у нього нічого не було, і він не хотів у цьому признаватися Марусі. Потім Маруся взяла з нього слово, що у них не буде таємниць одне від одного, що вони все можуть і повинні казати одверто... Хіба це можливо?..
Марія заспокоює, що все буде гаразд, за її справи видавничі взявся, на прохання Добролюбова, Чернишевський, і, здається, справа з новим виданням у Кожанчикова налагоджується А головне не це! Головне, щоб вона була з ним. Коли вона тут, коло нього, з ним, він навіть ні про що не думає. Тільки знає: він щасливий.
І чому йому випало таке щастя, про яке він навіть мріяти не насмілювався? Найкраща, найрозумніша жінка з ним, саме з ним! Не гордість говорила в нім, а здивування, бо йому самому інколи було дивно й не вірилось.
Як мама не розуміє його щастя! Чому вона повторює всі ті нісенітниці, що плетуть про Марусю заздрісні люди? Йому було просто смішно, коли б не обурювало до нестями, — скільки романів і полюбовників їй приписували й приписують! До цієї когорти потрапили, звичайно, і Тургенев, і професор Єшевський, і професор Кавелін, і Станкевич. Певне, зараз плескатимуть і про Добролюбова, який насправді закоханий в якусь мессінську панночку. Мама розсердилась, коли Саша почав казати їй, як високо, гордо тримає себе Марія Олександрівна з усіма і любить тільки його. Мати глузливо засміялась, і Саша замовк, і тепер він не хоче бути одвертим з матір'ю. Вона сердиться, що він “поламав свою кар'єру”, вона ніколи не чекала такого від нього, улюбленого старшого сина. Він і сам не чекав. Він і сам у душі боявся, що все життя він, покірний син, несміливий в усьому, м'який, пройде життя звичайно, второваною стежечкою посереднього, правда, освіченого, службовця, в кращому разі захистить проект поліпшення в'язниць, матиме кафедру професора

читати