Завантажити

*****
антологія місяця - вісім листів з минулого
слово "коханий " на кожному мов на воді
нігті які проходять крізь шкіру - думаю
ми могли б залишитись друзями тепер чи тоді

я пам’ятаю усе окрім того що справді сталося
втома тяжких прокидань голоси голоси
жінка з холодним поглядом - іграшка що зламалася
просто візьми її в руки мов чашу її пронеси

завтра все буде по-іншому любий рідний - однаково
хто розпочне цю розмову і врешті стане один
що я можу сьогодні - довго довго не плакати
з чорного горла п’ючи найміцніше з торішніх вин

*****

епістолярій

1

епістолярій м/ж - соло на три голоси
незмінне жіноче сопрано у найманих спальнях
пісок який не встигаєш струсити з плеча
до того як ключ увійде в щілину
хто як не ти рахуватиме оберти
кількість конвертів заклеєних наново скотчем
почерки змінені або забуті навзаєм
м/ж - ці посічені дрібно фонеми
дотепер застрягають у горлі
коли шепочеш: "до завтра"
коли голос проходить крізь міцно зачинені двері
і жоден не може сказати напевне
де м а де ж

2

о ця натуга тривкіша за сотні епістол
замкнені кола побачень й щоразу – востаннє
опуси про неминучість утоми і плинність зв’язку
ти не попросиш багато – і це зрозуміло –
межі між нами крихкі і зникомі і легше
просто піти ніж постійно чекати що завтра
завтра нічого не станеться

станеться все


3

що було потім і чим усе закінчиться
хто цей сумний чоловік за дверима
і скільки разів
ти не зможеш промовити „ні”
доки він не підійде впритул
і не змусить тебе залишитись?
ці стокротки його проминань -
страх що назавтра
опаде остання пелюстка
і ти не згадаєш
чого він хотів і про що ти мовчала опісля

****

через місяць четвертого грудня а може ніколи
місце зустрічі час обиратимеш сам чи сама
ресторан із оркестром де грають натужно й поволі
я чекаю на тебе ти знов не приходиш - зима

це мелодія вічності перші акорди шопена
голоси із середини: змовкни забудь зупинись!
мій коханий/кохана - хто знає тепер достеменно
хто кому не належав й кому хто належав колись

грудень січень - за місяць ти матимеш все що можливо
все що тільки залишилось після істерик і втрат
це початок любові що зрештою вже неважливо
я вдивляюсь у дзеркало й бачу порожній квадрат

****
вже ніхто не промовить найменшого слова ніхто
не натисне на гальма щоб раптом спинити авто
і лишитися з тим хто належав тобі або хто
буде довго чекати втрачаючи пам’ять а далі

ця ін’єкція болю зубами розірваний м’яз
у гіркому повітрі лиш кілька загублених фраз
про усе що колись стосувалося нас і не нас
а тепер розсипається наче пісок чи коралі

ти поїдеш на захід щоб знову забути усе:
незасмаглу долоню і клаптик прозорих небес
де між попелу видно одну із уявних адрес
не давай її більше нікому наталю


****

ніхто не згадає орнамент твоєї долоні
твій запах і голос яким промовляв і слова
хиткі наче стебла неначе каміння солоні
та це неважливо і я розумію сама

що теж забуваю ознаки цієї любові
і обриси рук і самотність дерев і дзвінки
що мати тебе в цьому місті порожньому львові
це наче одній перейти на той берег ріки

і плакати плакати втративши все або більше
вдихнувши неначе отруту розгублене "ні"
бо бути самою для мене тепер не найгірше
найгірше - не чути відлуння на тій стороні

****
чотири любовні історії

1
в цій кімнаті ніхто не говорить вголос
не вмикає приймач щоб дізнатись останні новини
тут немає нікого хто пам’ятає колір твого волосся
і осипається стеля
лиш торкнись до її блакитної шкіри
чи промов обережно: коханий
ці порожні півроку близькості морфій
між двома ударами в груди і спину
хто обіцяв тобі бути з тобою
пити цей безум гіркими ковтками
вдихати отруєні пахощі і залишитись живою?
- бідна розпатлана дівчинка -
кадри зітертого порно прихований розпач
як легко
ти видираєш крихкі сторінки
гладиш поламані бильця
лишаючи відбитки туги
в цій кімнаті залитій водою і світлом
теплій від дотиків ігор дитячих дивних
пам’ятають лише імена
або кількість обіцянок
і не шукають винних


2
він знає про неї більше ніж інші
щоранку залишаючи ключ і гірчичні зерна на ліжку
промовляючи майже нечутно: ich bin liebe
він знає що робить
адже чого би вона не хотіла
що б не приховувала
завжди є хтось
хто дозволяє думати про себе
і не просить винагороди

3
я можу побути з тобою до ранку дитинко
рахувати твої кольорові таблетки
читати вголос газети чи пожовклі рецепти
перебирати спогади
щоразу зазираючи до вікна
ці щорічні маніфестації
на захист убивць і самогубців
сіль на кінчику язика
темні обличчя тих
кого ніяк не встигаєш забути
сніг залишає сліди
на вологому грунті
наша остання дорога
довге шосе за безлюддям твоєї лікарні
сміх в коридорі якого ти знову боїшся
там куди ти надумала йти
ніхто не вмирає дитинко
завтра сьогодні
я можу побути з тобою до ранку
зігріваючи пальці іржавим теплом батареї
обережно вмикаючи світло торкаючи двері
за якими – ти знаєш напевне –
немає нічого

4
поки падає сніг
поки

читати