Завантажити

плівка не стерта не випещена
вогкими пальцями світлом тремкого чекання
розповідай історії про людей з крихкими серцями
що не відають страху
окрім страху безсоння
лиш завтра
після тижневих вмовлянь і обіцянок
жовтої тиші в шпаринах дверей або вікон
речень обірваних десь напочатку
дозволь мені бути з тобою
не шукати причин голої пристрасті
не розривати тонкі сухожилля
уявних обіймів
поки падає сніг поки можна
дихати теплим повітрям присутності
голосом що не існує


****

це єдине чого я хотіла - говорить вона
незнайомцям і тим хто лишається на ніч чи на
кілька днів за умови погоди й карафки вина
на підлозі у спальні де хтось називав її мила

залишай залишай вогких пальців солоні сліди
теплий смак піднебіння брунатну прозорість води
що поволі змиває тремкі безконечні ряди
тих кого вона знала і тих кого досі любила
близькість що не єднає розтерта між пальців трава
ці невидимі постаті кожна з яких ожива
лиш торкнися промов лиш ці майже зникомі слова

це єдине чого я хотіла

****

ти говорила що плинне все – музика й змовкла
вивільнишся з обіймів – обличчям навзнак
сліз твоїх кетяги днів твоїх замкнені кола –
так помирають і жити лишаються так

знаєш сама що запізно про щось говорити
світло ввімкни і будильник на шосту настав
хто буде першим – тому до країв тебе спити
той хто останній – його не тримай тільки збав

самості осені де досі падає листя
важчає крок і ніхто не обернеться вслід
тіні твоїй що виходить з порожнього міста
тихо злітаючи понад дерева і під

****

ніжна, два місяці швидко минули – і добре
наше мовчання побило останні рекорди
і не дізнаєшся навіть хто втік або хто був хоробрим
й першим зірвався униз де каміння і круки

дім у якому ховаєшся – ніжна – крізь муку
мов алкоголем впивайся цим втраченим болем
прожилки пальців ці грудочки цукру і солі
я пам’ятаю про тебе я досі з тобою

навіть якщо ти не хочеш не згадуєш навіть –
це неважливо – у кожного власні рахунки і справи
з богом чи совістю з берегом – лівим і правим
річки що ллється із рук – найніжніша – у руки

****
гра в три руки

1
десять холодних пальців що міцно стискають зап’ястя
десять прощальних листів для батьків та друзів дитинства
срібні прикраси трактат про ілюзорність земного щастя
ти як переможець не отримаєш майже нічого - свинство

все що лишаю для себе: довгі розмови паузи в них повтори
смак сигаретного диму в кутиках сіль мовчання
нас не єднає жоден з великих східних вокзалів - скоро
ти зрозумієш це - гроссе лібе минає вічне моє кохання

віденський сон амадея - ще помітні синці від обіймів
хто очолить довгий список твоїх уявних коханців?
я б хотіла помовчати в перерві між істериками повільно
знімаючи з плеча мов партитуру з пюпітра десять холодних пальців

2

ти не зупиниш цю подорож як не зупиниш платівку
обов’язкова ін’єкція - голка проходить крізь шкіру
кожен кому ти належав сьогодні платить готівкою
за найменшу можливість чути тебе і вірити
згадуй крихку послідовність вибляклих клавіш вишіптуй
п’яної пам’яті відчай між затерплих доріжок
я розгадаю цю загадку ще до початку літа
ти ж розумієш - це - мов розламати горішок
гра вже не має значення ноти і партії стерті
як упізнаю між сотень саме твою лілею?
ти мене не зупиниш - до або після смерті
є лиш любов і музика ніжний мій Амадею

3

це гра в чотири видихи торкни
брунатну тишу сіль порожніх спалень
де навіть тіні тихі і печальні
і бачиш так неначе бачиш сни
де все що мала все тепер твоє
де вчора знала більше ніж сьогодні
де три руки як три тривкі акорди
коли немає правил або є

****
поцілунок чи два – і ніхто ні про що не шкодує
не збира пелюсток прощавань не вертається всує
до облич або жестів до слів яких більше не чуєш
ні опісля ні до що напевно ознака кінця

або тільки початку – терпкого повільного старту
коли крапку поставлено і не поставлено крапку
і ні ти і ні я вже не знаємо – варто не варто
залишатись на довше ніж все це тепер протрива

ніж лунатиме тихе прохання ніколи не вмерти
не змінити адреси в далекому місті не стерти
комбінацію чисел мелодію пальців затерплих
що віднині не зважаться навіть на дотик чи два

****

дитинко, ця пристрасть закінчиться швидше ніж інші
ці кроки назустріч мов іскорки гаснуть і гаснуть
і важче піти але так і забути простіше
від кого цей присмак в твоїй порожнині й на яснах

тобі залишається день і чотири години
тривале безсоння обіцянки спазми в суглобах
обличчя того з ким ти плакала й хто в тому винен
якщо це любов і якщо вона звісно – хвороба

зв’язок обірвався – хто знає що дзвін за тобою
і світло знадвору і голос в глибинах кімнати
що втомлений жест – на прощання – тремкою рукою
не можна продовжити але не можна й зламати

****

доки світло знадвору він знає кому ти належиш
хто спиває тебе і лишає рубці на долонях
ти приходиш сама і стираєш невидимі межі
ти не чуєш його і від того слабка і солона

ці ознаки присутностей рани на вутлих раменах
ці птахи сподівання

читати