Завантажити

велетенського залу, склепіння якого зникало у пітьмі, лежав велетень, а довкола нього стояли полумиски із засмаженою дичиною та бочки з вином.
- Що це - слон, подібний до людини, чи людина, схожа на слона? - питали один одного на смерть перелякані слуги Равани.
Та нічого не вдієш - наказ царя ракшасів треба виконувати, і демони змушені були розбудити Кумбкахарни.
Спочатку вони лоскотали його ніздрі списами, потім встромляли у п'яти стріли. Та велетень і не думав прокидатися. Тоді гінці почали кричати і бити в барабани так, що, здавалося, завалиться стеля печери. Нарешті привели молодого слона і пустили його бігати по животі Кумбкахарни. Нічого! Та коли посланці уже вирішили йти геть, велетень раптом позіхнув, потягнувся і відкрив одне око. О диво! Всі стали як вкопані. Насправді ж нічого дивного не відбулося. Просто скінчилися п'ять років сну, і Кумбакахарни прокинувся, щоб поїсти! Він був дуже здивований, коли побачив, скільки незнайомців мовчки стоять навколо нього.
- Чого вам тут треба?! - заревів ракшас.
- О великий і непереможний Кумбкахарни, - несміливо озвався один з демонів. - Ми прийшли за велінням твого брата Равани. Страшна біда спіткала Ланку. Могутні воїни із сотнями тисяч жовтих мавп напали на нас. Вони хочуть зруйнувати місто і забрати у твого брата його улюблену дружину Cіту. Равана кличе тебе. Якщо ти не допоможеш, Ланку захоплять чужинці, а твій брат загине.
Кумбкахарни був жорстоким і лютим ракшасом. Йому не хотілося полишати своєї печери, але ж тоді завойовники можуть прийти сюди і порушити його спокій!
- Ведіть мене до Равани! - заревів ракшас. - Я знищу зухвальців, які посміли потривожити мого брата!
...В одній руці велетень ніс спис, змочений отрутою змії. Залізні лати гриміли на ньому, земля вгиналася, а ріки виходили з берегів під його кроками. Раптом небо прорізала вогняна стріла: небесний камінь, пущений богами, пролетів над Ланкою і впав у море.
- Це погана прикмета! Дуже погана! - загомоніли ракшаси.
Та Кумбкахарни не звертав уваги на прикмети. Криками радості зустріло його військо Равани. - Я не бачу твоїх ворогів, брате, - мовив Кумбкахарни до царя ракшасів. - Де ті зухвалі брати?
І тут з табору Рами вийшов Лакшмана. Він ніс у руках зброю. Розпочався бій. Першим вдарив ракшас, та Лакшмана відбив удар. Велетень кинув у царевича списа, але той лише зачепив руку Лакшмани.
- Погано прицілюєшся, демоне! - вигукнув царевич. - А тепер стережись!
Він хотів кинути в Кумбкахарни каменем, але чомусь не зміг цього зробити. Сили раптом покинули Лакшману, ноги його підкосилися, і він непритомний упав на траву. Радісний крик ракшасів пролетів над полем битви. Спис був змащений отрутою змії! Навіть малої подряпини вистачило, аби здолати противника. Перемога! Перемога!
А в цей час Рама виносить з поля непритомного Лакшману.
Яке горе для царевича Рами! Яке горе!
Подвиг Ханумана
Вражений списом ракшаса, Лакшмана лежав на землі. Очі йога були заплющені, а дихання пораненого було таким слабким, що доводилося низько схилятися, щоб почути його.
- О Лакшмано, брате мій! - побивався над вмираючим Рама. - Чому я не вийшов проти Кумбкахарни замість тебе? Як мені жити без тебе, мій найперший друже?
Усі найкращі лікарі, яких лише можна було знайти в окрузі, прийшли до Рами. Та вони скрутно хитали головами, не в силах допомогти. І тільки один, найстарший серед них, промовив:
- Я знаю, як можна врятувати Лакшману. На північному кордоні Індії, в Гімалаях, там, де земля торкається неба. На вершині гори росте багато трав. Цю гору легко впізнати - вона стоїть окремо від інших. Трави, що ростуть на ній, - цілющі. Однією з них можна вигнати отруту з тіла воїна. Однак поспішайте: людина, вражена отруєним списом, помирає до схід сонця. Вам залишилося лише півдня!
- Півдня? Хіба це мало? - вигукнув добрий Хануман.
Він миттю злетів у повітря, і через кілька хвилин перетворився на маленьку крапку вдалині. Однак Гімалаї так далеко від Ланки, що навіть Хануман не скоро дістався туди. Уже вечоріло, коли він знайшов гору. А ще ж треба відшукати цілющу траву!
- На це в мене просто немає часу! - мовив Хануман сам до себе.
І тоді він піднявся на увесь зріст і почав неймовірно швидко збільшуватися. За мить мавпа стала такою, як дві гори. Вона охопила руками гору з цілющими травами, вирвала її з землі і, тримаючи немов дитину в своїх обіймах, злетів у повітря.
...Тисячі мавп пильно вдивляються в небо. Може, там зараз з'явиться Хануман, який несе Лакшмані рятівну траву? Минають безцінні хвилини, та небо порожнє. Ось уже рожева смужка сонця, що сходить, з'явилася на горизонті. Невже усе втрачено? Невже великий воїн - мужній Лакшмана - загине?! І раптом світла тінь мигнула на темному небі. Земля затремтіла від вітру, і велетенська мавпа, тримаючи в руках цілу гору, обережно опустилась з нею біля табору.
- Поспішайте! - коротко вигукнув Хануман.
Тоді старий лікар, який півжиття прожив у лісах, видерся на гору і на її вершині знайшов цілющу траву, потрібну Лакшмані.
На очах

читати