Завантажити

сином. Він вижене його з країни, а тебе принизить і зробить простою служницею!
Кайкейя була доброю, але не дуже розумною жінкою. Почувши такі слова, вона злякалася. «А що як справді Рама та його мати тільки прикидаються моїми друзями? - подумала вона. - Невже я стану жебрачкою? Бідний мій син!» гірко заплакавши, вона попросила поради у служниці. Стара лиходійка навчила одурену жінку, як примусити Раджу змінити рішення.
Коли настав вечір, Раджа відвідав наймолодшу дружину в покоях. Він був дуже здивований, коли побачив, що Кайкейя лежить на підлозі і вся здригається від ридань.
- Хто образив тебе?! - вигукнув цар.
- Ти, мій царю. Я плачу тому, що ти, такий чесний і відданий обов'язку, забув свої обіцянки.
- Про що ти, Кайкейя? Не було випадку, щоб я не виконав свої обіцянки.
- Це не так, заперечила дружина. - Чи пам'ятаєш ти, як багато років тому була битва, в якій тебе жорстоко поранили. Хто прокрався вночі на поле битви, знайшов тебе, обмив і перев'язав твої рани? Хто прикладав до них цілющі трави? Хто переніс тебе до палацу?
- Це зробила ти, Кайкейя! - сказав цар.
- І тоді, згадай, ти запропонував виконати будь-які два мої бажання...
- Я добре пам'ятаю, - весело відказав раджа. - Я й зараз не відмовляюся від своїх слів. Тоді ти сказала, що зачекаєш, назви свої, бажання тепер.
- Добре, я назву. Ось вони: перше - я хочу, щоб правителем країни після твоєї смерті став мій син. Друге - я хочу, щоб Рама зараз же покинув крїану, пішов у ліс і прожив там чотирнадцять років.
Спочатку цар не повірив тому, що почув.
- О Кайкейя! - вигукнув він. - я сплю, чи мені тільки здається. Що я розмовляю з тобою! Ти знаєш, що жоден раджа, якщо він дійсно раджа, не посміє відмовитися від своїх обіцянок... Що вимагаєш ти? Невже я помилився, вважаючи тебе доброю... Але якщо ти наполягаєш, я виконаю твої бажання. З цими словами цар вийшов, а Кайкейя знову гірко заридала. Вона все-таки була доброю жінкою, і її чомусь зовсім не тішила ця перемога.
Вигнання Рами
Другого дня Кайкейя наказала покликати Раму до батька. Рама прийшов і поштиво схилив голову перед старим раджею.
- Ти хочеш мені щось сказати? - смиренно запитав царевич
Але прибитий горем раджа мовчав. І тоді заговорила Кайкейя:
- Чи готовий ти виконати волю свого батька, царевичу Рамо?
- Завжди! - впевнено відповів Рама. - Нехай раджа наказує:
- Цареві важко говорити, і тому його волю сповіщу я. Він вирішив, що ти повинен вирушити до лісу і прожити там чотирнадцять років, не втручаючись у справи держави. Після цього ти зможеш повернутися.
- Що я чую? - після довгого мовчання вигукнув Рама. - Це вигнання! Але за що? Батьку, ти знаєш, що одного твого слова досить, аби я кинувся у вогонь, випив отруту. Але зараз, коли керувати країною тобі все важче... Невже це справді твоя воля?
Ледве стримуючи сльози, старий раджа кивнув:
Рама схилив голову і вийшов з палацу. Повільно він ішов туди, де на нього з нетерпінням чекали дружина Сіта і брат Лакшмана.
- Я прийшов сповістити вам, - проказав царевич, - що мій батько наказав мені покинути країну і жити в лісі чотирнадцять років. Це - вигнання, хоч я і не знаю за що. Перший обов'язок дітей - слухатися батьків. Я йду. Живіть щасливо і не турбуйтесь про мене. Роки минуть, я повернусь. Вражені Лакшмана і Сітa довго не могли прийти до тями. Першою заговорила Сітa:
- Рамо, волю батька треба виконати. Але я піду з тобою.
Тоді Лакшмана закричав:
- Ні, ні! Батько не міг прийняти таке рішення. Його підмовила Кайкейя. Вона ненавидить нас. Я зараз же йду до батька!
- Не роби, цього, брате. Батько сам підтвердив мені свою волю.
- Тоді і я йду до лісу з вами!
І того ж вечора Рама, Сіта, Лакшмана покинули палац. Жодна жива душа крім мовчазної сторожі, не бачила їх, і тільки коли вони минали покої Кайкейї на дверях ворухнулася завіса, наче там хтось стояв.
Притулок
Подорожні вирушили туди, де виднілася смужка синього лісу. До вечора вони дійшли до нього і заглибилися в гущавину. Так вони йшли день за днем, ночували на деревах або в печерах, доки не прийшли до вбогої хижки, з якої їм назустріч вийшов старезний дід.
Старий схилив у привітанні голову і промовив:
- Я чекав на вас, Рамо, Лакшмано. Заходь і ти, Сіто.
Це був знаменитий самітник, який багато літ прожив у глухому лісі, харчуючись лише плодами дерев та корінням трав і розмірковуючи над змістом життя і призначенням людини у світі.
- Боги доручили мені розповісти тобі про твоє призначення. Нехай тобі стане відомо, що до твоєї появи на світ були часи, коли вся країна дуже сумувала. Причиною цього суму був Равана - цар злобливих і непримиренних демонів-ракшасів. Вночі ракшаси виходять з темних лісів і творять на землі зло. Так було завжди, і люди рідко виходили з дому ночами. Одне лише рятувало від демонів - як і люди, вони були смертними, і з ними можна було боротися. Та ось багато років тому серед ракшасів народилися два брати - Равана і Кумбкахарни. І не було демонів лютіших за них. Навіть боги дивувалися силі і могутності

читати