Завантажити

прийшло.
Г і с т ь
(подивився на годинника)
— Ото! П'ятнадцять за першу. Поїзд о другій. Ще треба телеграму вдарити... Так! Пляшку пива мені, дві пляшки вина і цукерок дівчаткам — мерщій!
А п о л і н а р а
— Може б, повечеряли б, милий...
Г і с т ь
— Ніколи! Ніколи! Де Мира?
Д і в ч а т а
— Миро! Миро! До тебе "ніколи" прийшов.
А п о л і н а р а
(ще гірш занепокоїлась)
— Ша! Піяно, дівоньки... (До гостя благально). Може б, ви сьогодні другу собі подруженьку вибрали.
Г і с т ь
— Ніколи, контрреволюціє! Я на п'ять хвилин.
А п о л і н а р а
— Вона хвора.
— На що саме?
— Їй голова болить.
— Дурниці!
А п о л і н а р а
— Милий, драма буде...
Г і с т ь
— Ніколи!.. Миро! Можна? (Пішов у чуланчик).
М а л а х і й
(до Аполінари)
— Хто він такий?
А п о л і н а р а
— Знакомий наш... Що веселий, а добрий...
М а л а х і й
— До кого пішов?
А п о л і н а р а
— Я й сама не знаю... Бачте, я харчую їх, себто — приходять їсти, тут і спочивають, а котора, то й з гостем... Хіба вглядиш? Клопоту з ними та клопоту... Може, горілоньки з дощу або пива?
М а л а х і й
— Я вам забороняю продавати любов у коробках!
— Яку любов?
— У коробках, кажу! Хіба не бачу — нагородили коробок на кохання, немов клозетиків. Де місяць? Де зорі, питаю? Де квіти? (Вийняв з кишені якусь саморобну дудку, задудів). Всім, всім, всім декреті Однині забороняємо купувати й продавати законсервовану в дерев'яних, тим паче у фанерних коробках любов... Ні, не так. Щоб не зламати принципів нашої економполітики, тимчасово дозволяємо купувати й продавати любов, тільки не в коробках, не законсервовану, а при місяцю, при зорях вночі, на траві, на квітах. Коли ж закортить кому вдень, то здебільшого там, де дзвонить у розгонах сонце і гудуть золоті бджілки, вдак: дз-з-з... Нармахнар. (Подумав). Перший.
7
Убігла Л ю б у н я.
За нею гість
Г і с т ь
— Куди ти? Мені ж ніколи. Мирко!
Л ю б у н я
— Папонькин голосі Пустіть!.. Папонька милий мій, любий, дорогий, золотий!.. (Поцілувала йому руки). Насилу, насилу я вас знайшла.
8
Ускочила О л я, набігли дівчата, підійшли. хитаючись, гості.
О л я
— Це а тобі його знайшла.
А г а п і я
— А мені приснилось: ангол у сопілку золотую грає... Коли гульк — аж це Любонькин батенько.
Д і в ч а т а
— Справді, батько?
— Миро! Це твій батько?
М а л а х і й
— Я не батько. Я народний М а л а х і й. Та невже ж не читали першого декрету? Зрікся родинного стану...
Гість подивився на годинника, махнув рукою й побіг.
Л ю б у н я
— Папонька любий! Ви не дивіться, що я така, що я в таких нарядах...
М а л а х і й
— Зрікся родинного стану, кажу.
— Простіть мене, папонько! Це я не навсправжки. Це я, щоб одшукати вас, копійку заробляла...
А г а п і я
— Простіть її за блуд, і Бог вам ще не такі гріхи відпустить...
Оля не спускала з Малахія очей.
Л ю б у н я
— Зараз приїде Ванько, ми сядемо, папонько, і до вокзалу... У мене є гроші, аж п'ятдесят три рублі. Квитки я куплю з плацкартами, ситра в дорогу, пома-ранчів. Ви ляжете, папонько, спочинете, любий мій, а вже сивенький...
М а л а х і й
(одійшовши)
— Кажу, нема папоньки!.. І кума нема! Є народний М а л а х і й нарком! Нармахнар! П е р ш и й!
Л ю б у н я
— Що ж мені тепер?
О л я
(до Малахія)
— Що ж вона тепер робитиме, гей лихо ви, пеня народна!
М а л а х і й
— Запалюйте огнища універсального кохання на вулицях ваших городів, грійте потомлених: в голубих моїх країнах вам за це спорудять пам'ятники...
Л ю б у н я
— Як же мені тепер?
О л я
— Попросимо, щоб він іще одну голубу брехеньку розказав, і знаєш про кого?.. Про милих, що вернуться до нас зимою вночі. Ха-ха-ха. Скільки їх, милих, вже зо мною спало, що ж як доведеться приймати та гріти з походу, то ще задавлять... Музико! Колечко!
Любуня, як хвора, поточилася в чуланчик. Дівчата й гості підхопили Олю:
— Браво! Браво!
— Колечко!
— Оля колечко співа.
О л я
(в супроводі музики заспівала)
Потеряла я колечко,
потеряла я любов,
через етоє колечко
буду плакать день і ночь.
Міл уєхал, меня бросіл,
ще й малютку на руках,
як згляну я на малютку,
так сльозами і заллюсь —
через тебя, моя малютка,
пойду в море утоплюсь.
М а л а х і й
(зійшов на східці)
— Алло, алло!.. Перекажіть радіом всім, всім, всім на Україні сущим — людям, тополям, вербам нашим, степам, і ярам, і зорям на небі.
О л я
Довго русою косою

читати