Завантажити

збирають та на тому й їздять — добре, кажу, як ще такі ісусики на осликах...
М а л а х і й
— Осанна їм! Вони чистять світ.
Т р е т і й
— Хочеш чистити, пересядь з ослика...
Х т о с ь
(втулив збоку)
— На асенізаційну бочку.
Вибухнув сміх.
Т р е т і й
— А хоча б і на бочку, бо лучче бути бочкарем, ніж таким ісусиком, як цей. То добре, кажу, коли ще ісуси-ки вони, бо це ще півлиха. А от коли вчуваєш в їхніх благеньких проповідях десь в одному, в двох словах зовсім другу музику...
М а л а х і й
— Голубую музику...
Т р е т і й
— Не нашої кляси музику, тоді нам треба сказати — товариші! За голубими їхніми словами ховаються буржуазні шовіністичні жальця. За голубим отим туманом чигають на нас супротивники, в голубих реформах закутано їхні мірочки і форми — стережіться!
М а л а х і й
— Негайну реформу людини виголошую я, гегемони, і беруся зробити її.
Т р е т і й
(пальцем покивав)
— Ой, зробив, дядя, на себе глядя — знаємо вас... Ні, зробимо її краще ми, по образу й по подобію пролетарському.
М а л а х і й
— Тру-ту... А реформу українського роду ви зробите?.. Ген-ген сидить біля віконця в хаті, морщить постоли та вигляда, чи не везе йому старий бозя дощу на пшеницю, чи не видно синів із солдатів, із наймів дочок. І день іде, і ніч іде, бозі нема — і дощ не йде, б'ють пороги, місяць сходить, як і перше сходив, нема Січі... Очерети у Дніпра питають...
Вихопились голоси
— Стара пісня.
М а л а х і й
— Де-то наші діти ділись, де вони гуляють?
Т р е т і й
— Завтра там, де б'ють пороги, вже не місяць зійде. Завтра зійдуть електричні, можна сказать, сонця і засяють на весь степ козачий, на всю нашу Україну, аж до моря...
М а л а х і й
— Запитання: до якого моря?
Т р е т і й
— Завтра там, де скиглила чайка літаючи, заспівають сирени, можна сказать, морських пароплавів, залунають гудки нових фабрик, заводів. Вже сьогодні Дніпрельстан розбива динамо-моторами очеретяний той сум і дике, хай воно сказиться, тужіння порогів, бо чув я його на екскурсії...
М а л а х і й
— Киньте ваш Дніпрельстан! Тут ось, чуєте, кричать — ізнасілованіє двох старух, о гегемони! Не поможе!
Т р е т і й
— Поможе! Отам починаєм ми нашу реформу всього українського роду, отам, і тут, і скрізь, де тільки е рука робітника...
 
З
Підбіг р о б і т н и к , мокрий весь од поту:
— Готові форми?
Робітники напружились:
— Готові!
Мокрий р о б і т н и к
— Випускаємо чавун!.. (Крикнув туди, де знімалися заграва). Готово!.. Дайош!..
Полилася рівчаками та жолобами огненна рідина, освітила огняно-червоним, аж гарячим, світлом увесь цех ливарний, загравами подихнула, одсвітилась на обличчях і в очах у кожного. Знявся рух. Перескакуючи через рівчаки, припадаючи до форм, повели робітники за собою лопатами огняну лаву у форми. Несли у ковшах. Гукали на Малахія:
— З дороги, старик!
— Бережись там, гей!
— Станьте осторонь, гей, як вас!..
М а л а х і й!..
— Та покажіть йому, куди вийти, бо ще розтопиться.
А він в димі та в заграві метався між огненних річечок, аж поки хтось не вивів його до дверей, сказавши:
— Клопіт з такими реформаторами...
Отямившись, він глянув на огні, на дим, на заграви і сказав:
— У них свої, червоні мрії. Яка трагедіяі Закрив очі й пішов. Услід йому гриміла симфонія труда.
 
П'ЯТА ДІЯ
 
Турбувалась мадам А п о л і н а р а, щоб, бува, не накрила їі установу міліція, а найбільше вночі побивалась:
— Гляди, Агапіє, часом наскочить міліція, кажи: це мої онуки Оленька і Любонька, допіру приїхали... говіти абощо.
А г а п і я
(на все годилася)
— А Господи! Так і скажу, аби тільки подорожну ви мені до Єрусалиму виклопотали...
— Виклопочу!
— Чи скоро ж?..
— Завжди!
— Коли ж місяць жду... (Шепотіла). Ні грошей, ні Єрусалиму.
І як на зло Аполінарі в цю ніч десь недалеко зривались тривожні свистки.
2
Вискочив з якогось чуланчика знервований гість.
Г і с т ь
— Свистять!.. Ах, мадам Аполінаро, скільки я вам радив знайти безпечнішу квартиру, щоб подалі — далі од Радянської влади... (Докірливо, сердито глянув на мадам Аполінару і побіг по східцях через задні двері. Забув застебнути підтяжки).
А п о л і н а р а
(йому вслід заломила руки)
— Ах, знаю, що мука, та що ж поробиш — ми тепер нелегальні!
Із того ж чуланчика вийшла Л ю б у ня:
— Нудно... Хай грають.
А п о л і н а р а
— Не треба, Миронько! Чуєш — свистки?
Л ю б у н я
— Втечу!
А п о л і н а р а
(до музики)
— Ну, грайте! Тільки, благаю, — піяно, піяно...
Л ю б у н я
(підійшла до Агапії)

читати