Завантажити

живе Пупишкін — голова пролеткульту і його заступник — Мамочка! О-о, як стрінемо Новий Рік!.. До побачення, Огре!
...Знову летіли, минали червоні вітрини. Знову!
...І знову була в цьому така химерна фантастика, що провалитись у безодню, захлинутись, умерти. Воістину в той день город жив невідомим загоризонтним життям.
І здавалось, що тротуаром бредуть надхненні мінестрелі. Здавалось...
...І раптом — здалось:
— в шумі трамвая хтось розплющив сентиментальні очі й скрикнув нечутно — в розпуці, в божевіллі — невідомо:
...— о мій прекрасний загоризонтний
краю!
Вірю! Вірю так глибоко, так незносно, як пахнуть на зубатих кварталах степові бур'яни. Вірю!.. Бо бачу — і Дафніса, і Хлою, і молоде кохання, а далі Боккаччо «Аmeto», а далі ідилія на обніжках духмяних степів. Отари золоторунних і зелена пісня, мов хміль, тиха, мов пух на скроню...
...І дрижить підо мною земля, мов полонянка з диких озер! І пливе мій радісний біль у столітні далі, і мій біль, мов перша пастораль про золоторунну Хлою...
 
ПУПИШКІН І МАМОЧКА
(Цей фрагмент вставлено,
мабуть, для контрасту)
...Товариш Огре,зиркнув у вікно.
— Хто це?
...Ну, да, товариш Пупишкін. Він поспішає до Тагайського мосту до товариша Огре в такій справі, у справі сьогоднішньої пародії на «Лілюлі».
...— І справді: хіба такий поганий товариш Пупишкін?
Безперечно, хороший! Живе він, значить, на такій-то вулиці, такий-то №...
— Живе?
— Живе!
— Ну і Бог з ним!
Але хтось не вгомоняється.
Тоді це:
— Товариш Пупишкін, голова пролеткульту — не просто голова: і письменник. Оповідання його починається фатально так: «Галя внесла самовар і розставила чашки. Петро допіру прийшов із заводу й приніс із собою декілька прокламацій еtс». Пише товариш Пупишкін свої оповідання за чашкою чаю; говорить: «Я вам кажу понятним руским язиком. Як же так, що ви не розумієте?» І дійсно: як не розуміти? Навіть тульський акцент чути!
...— Це який? Це той, що йде!
— Ну да, той, що йде: товариш Пупишкін. Він же ще не прийшов — не підійшов до Тайгайського мосту. Він розминувся з товаришем Огре.
...товариш Пупишкін
має «чотирьох ребятьонков» і щиро стоїть на посту. Він дуже задоволений із балетної студії. Там такі еластичні дівчата (учаться), що «антік маре з шоколадом». Правда, хтось каже, що це міські міщаночки...— Ну, то вільному воля! Знаємо цих архінитиків! Все їм не так!
...— А як же так?
— А так, значить, «вопче».
І от Сонгород. За Тайгайським мостом гудуть паровики.
...Товариш Пупишкін любить говорити, як він захищав Петроград: «Ми захищали Петроград... А коли приходить товариш Мамочка, заступник його, товариш Пупишкін питає:
— Так як по-твоєму: битіє не опредєляєт сознаніє?
— Нє!
— Дурак! Битіє завше опредєляєт сознаніє. От тобі приклад і доказ: що таке битіє?
— Сознаніє!
— Дурак!.. А що таке сознаніє?
Товариш Мамочка хилиться на канапу:
— Душенька! Яке може бути сознаніє, коли сплошна безсознательність.
Тоді товариш Пупишкін розгортає книгу й рішуче парирує удар:
— От тобі й Бухарін сказав... нарешті й я тобі кажу!
—Нє!
— Дурак... ти, мабуть, і сьогодні підпив?
Тоді Мамочка в обійми:
— А ти не дурак, а дура. Ти, голубок, так би мовити, під пресом авторитарности. А я от кажу: «Геть усяку авторитарність і да здраствуєт колективнеє творчествої». Понімаєш? От де собака зарита: пролеткульт!
Мамочка, безперечно, тяпнув десь спиртозу: дух нехороший. Правда, і товариш Пупишкін трохи того...
— Ну-ну, не кричи. Лягай спати.
Мамочка:
— Я? Спати? Потомствений пролетарій? Ні за які коврижки! Будемо бодрствовать. До послєднєй каплі крові... Понімаєш?
І т.д. і т.п., ets.
...Здається, товариш Пупишкін підходить до будинку?
— Ну да!
...Тайгайський міст залишився позаду. Знову в порожній вулиці біжить тротуаром похилий пес. Тихо вмирає блакить. А з заходу насуваються сині тачанки.
...І знову на далеких пустирях тоскує трамвай.
III
Льоля пришила мереживо й слухала, як у сусідній кімнаті віолончель. Це француженка Фур'є.
Мадам Фур'є вранці ходила на ринок в охотний ряд, розкладала біля себе барахло, що залишилось після революції: вази, мереживо, всякі дрібниці, що їх ніхто не купував, а вона думала — куплять. Удень давала уроки, а ввечері грала на віолончелі, її вважали за «іскопаємоє», бо гроші за уроки вона віддавала за воду, за електрику, інше, і не тільки за себе, а майже за всіх квартирантів. Сама ж жила «бож'їм духом» і віолончелею, музикою, що сама творила.
Француженка — породиста жінка, і коли вона стоїть в охотнім ряду біля барахла, вона імпонує своєю постаттю й своїм обличчям. До неї підходять і дивляться на неї. А барахло лежить, і його не купують.
Фур'є каже:
— Колего, товар хороший.

читати