Електронна бібліотека/Проза

Сорок дев’ять – не Прип’ять...Олег Короташ
Скрипіння сталевих чобіт десь серед вишень...Пауль Целан
З жерстяними дахами, з теплом невлаштованості...Сергій Жадан
Останній прапорПауль Целан
Сорочка мертвихПауль Целан
Міста при ріках...Сергій Жадан
Робочий чатСеліна Тамамуші
все що не зробив - тепер вже ні...Тарас Федюк
шабля сива світ іржавий...Тарас Федюк
зустрінемось в києві мила недивлячись на...Тарас Федюк
ВАШ ПЛЯЖ НАШ ПЛЯЖ ВАШОлег Коцарев
тато просив зайти...Олег Коцарев
біле світло тіла...Олег Коцарев
ПОЧИНАЄТЬСЯОлег Коцарев
добре аж дивно...Олег Коцарев
ОБ’ЄКТ ВОГНИКОлег Коцарев
КОЛІР?Олег Коцарев
ЖИТНІЙ КИТОлег Коцарев
БРАТИ СМІТТЯОлег Коцарев
ПОРТРЕТ КАФЕ ЗЗАДУОлег Коцарев
ЗАЙДІТЬ ЗАЇЗДІТЬОлег Коцарев
Хтось спробує продати це як перемогу...Сергій Жадан
Нерозбірливо і нечітко...Сергій Жадан
Тріумфальна аркаЮрій Гундарєв
ЧуттяЮрій Гундарєв
МузаЮрій Гундарєв
МовчанняЮрій Гундарєв
СтратаЮрій Гундарєв
Архіваріус (новела)Віктор Палинський
АРМІЙСЬКІ ВІРШІМикола Істин
чоловік захотів стати рибою...Анатолій Дністровий
напевно це найважче...Анатолій Дністровий
хто тебе призначив критиком часу...Анатолій Дністровий
Завантажити

— Агітація! — і скривила обличчя.
Виходили до залізниці. Збігли на насип.
Вона:
— От, дивіться: все далі й далі, а куди — невідомо.
Він:
— Ви про рейки? Чого ж невідомо? Далі станція — одна, друга, третя.
Вона:
— Тому невідомо, що, може, з цих рейок раптом потяг і звалиться. От вам і невідомо.
Він:
— На то є семафор. А нещасні випадки завжди бувають — це теж відомо.
Йшли на схід — по рейках. Простори кутались у надвечір'я.
Вівдя казала:
— Я люблю йти на схід, бо навіть вівтар на схід дивиться. Вольський узяв її за руку й фамільярно посіпав.
— Не всі й вівтарі дивляться на схід... Так-с. Проте І я люблю дивитись на схід.
Вівдя замахала руками.
— Годі вам! Годі вам!
Коли вони вийшли за будку 323, Вівдя кокетувала. А вона вміла кокетувати. Проте вона й так була гарна з себе. Вона дозволила Вольському взяти себе під руку. Щільно тулилась до нього.
...Зайшли далеко й мусіли повернути.
Вечоріло. Рейки загублювались у далині, ніби в провалля. Нарешті — до міста.
Вівдя махнула рукою:
— Прощай, поле!
Десь несподівано одкликнулось луною.
Припинилась. Задумалась.
— Це баба Горпина!
— Яка баба? — спитав Вольський.
— Та то так! — засміялась вона.— Була така... баба... чудесна...
Вирвала руку й крикнула:
— Біжім!
Христя посідала невеличку посаду. Перепищиця. Але й тут вона не встигала все зробити своєчасно. Цілий день вертілось у голові — чого вона не прочитала, чого вона не знає. З неї підсміхувались. Думали, що вона має коханого, а тому й така розгублена.
Жила вона край міста в одного чоботаря в холодній кімнаті і нічого не хотіла.
В той вечір Христя ходила по сусідах і прохала «трішки нафти». Їй ніхто не давав. Тоді вона засмутилась і поплакалась перед чоботарем, що їй не можна буде сьогодні читати. Чоботар резонно зазначив:
— Завжди читати не можна, на легені погано.
А з Христининими легенями і дійсно було щось неладне: кихикала — тихо й сухо.
Христя подивилась на нього ясними очима й пішла до себе.
Із світла спершу нічого не буде видно, а потім — так собі. Спати не хотілось.
Дивилась на книжки й уперто думала про нафту.
Десь далеко гавкав собака, і, слухаючи його, було чогось сумно.
Ще дивилась на книжки, і захотілось плакати.
Вона ніколи не плакала, а в цей час хотілося. Підвелась. Зняла з етажерки «Економічне учення» і придивлялась. «Да, воно!» Положила на стіл...
І от вона почуває, що їй хочеться стати навколішки. До болю хочеться.
...Десь гавкав собака.
Стала. Простягла руки в просторінь, і їй стало солодко.
«Невже я молюсь?»
Підхопилась:
«Кому?»
А в голову: «Економічне учення К. Маркса — К. Кавтського... Завтра прийдете, одержите... Сьогодні нема!»
Вона побігла до чоботаря. Там вона випила води й сказала, що вона хора. Потім дивилась, як чоботар забивав цвяхи в підошву, й мовчала.
Скоро прийшов і Макс.
— Мені щось вам треба сказати. Ходімте.
Вийшли. Макс оповістив, що сьогодні рішучий день: він скінчить або так, або інакше. Він далі так жити не має сили.
Христя сказала холодно:
— Я не піду!
Макс захвилювався.
Христя ще раз сказала холодно:
— Я не піду.
В той же вечір Вівдя сиділа з Вольським на ліжку й розмовляла. На дворі знову знялась курява — зима не здавалась. Макс уже не ходив красти палива, а з установи перестали видавати — останній зимовий місяць (і то кінець). Вівдя задмухала на світло.
— Дивіться, як парує!.. Хіба ви не змерзли?
— Трішки змерз,— сказав Вольський, запалюючи цигарку.
— Ну, то йдіть сідайте біля мене — буде тепліш.
Сів.
Сказала:
— Щільніш. А то положіть руку на плече.
Вольський:
— Ні, мабуть, не треба.
— Чому?
— Зайде Макс, а він і так на мене сердиться.
З іронією:
— А ви боїтесь?
Просто:
— Ні!
Курява заліплювала вікно. Через три кімнати рубали дрова. Гу!.. Гу!..
Вівдя сказала:
— Чого мені сіро?
Подивився на неї. Вона дійсно була бліда й сіра.
— А ви візьміть себе в руки.
— Ха!.. В руки...
Спитав:
— Не можна?
— Ні, не можна. А проте противно, все противно... Ходимо... багато нас... як приголомшені. Щось треба зробити велике, героїчне, а воно й маленьке несила.
— А ви ще раз спробуйте.
Сказав серйозно.
Вівдя нервово перекосила обличчя:
— Що там пробувати! Як не пробуй, а все по-старому виходить... Так! По-старому.
Вольський:
— Я б вам порадив, що робити, та ви ж усе одно скажете: агітація.
— Так, краще не треба!
Вона засміялась.
— Я навіть думала, що мене баба Горпина спасе.
— Це та сама Горпина?..— спитав Вольський.
— Ні, мабуть, не та,— сказала Вівдя й

Останні події

13.07.2025|09:20
У Лип´янці вшанували пам’ять поета-шістдесятника Миколи Томенка та вручили його іменну премію
11.07.2025|10:28
Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
10.07.2025|23:18
«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
08.07.2025|18:17
Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
01.07.2025|21:38
Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
01.07.2025|18:02
Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
01.07.2025|08:53
"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
01.07.2025|08:37
«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
01.07.2025|08:14
Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
01.07.2025|06:34
ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року


Партнери