Завантажити

дечого вдалось домогтися у короля польського і на сеймі, але і в тій щирості, з якою уніати, що відпали від православної церкви, знову прилучаються до православної єпархії.
— «У всьому цьому, — виразно читав Найда, — я зрю плоди високих твоїх трудів, в бозі собрате, єдиний оборонче й відновителю на Україні зганьбленої віри, а тому я, єпископ переяславський і боришпільський, владою, даною мені, грішному, від бога, при благословенні найсвятішого синода, ведлуг' заслуг святого подвижника, нині утверджую тебе, Мельхіседека, в чині церковного правителя й протектора як над церквами, так і над усім православним народом на Україні». При цих словах Мельхіседек швидко підвівся й, сплеснувши руками, вигукнув:
— Господи, чи достойний я цієї честі? Ніхто ще в рідному краю не уповноважувався на таку широку владу, і раптом... душа моя збентежена і сповнена трепету. Високе довір'я хвилює мої груди суєтою радості, але покладений на рамена мої обов'язок гнітить відповідальністю душу.
— Хай не бентежиться серце твоє, брате мій во Христі, — заспокоїв Мельхіседека намісник, — немає в нас на всій Україні іншого захисника православ'я, іншого заступника за долю нещасних братів, крім тебе!.. І справедливе воздаян-ня в бозі преосвященного отця нашого, переяславського владики, — на радість воно всій братії і всьому руському людові! Під твоїм воскрилієм процвітуть храми й осушаться сльози нещасних... Праведний чин твій високий, і я йому радісно вклоняюся! — з цими словами старий низько схилив голову.
— Немає достойнішого пастиря! — вигукнув і Найда, віддаючи майже доземний уклін.
— Аксіос, аксіос! — проголосив диякон.
— Не мені, мої дорогі брати й друзі, а єдиному богові! — відповів ігумен, прийнявши в свої широкі обійми отця намісника і тричі з ним поцілувавшись в уста і в плече. Потім він обняв Найду й брата і, обернувшись до розп'яття, зворушено промовив:
— Тобі, розп'ятому за нас, віддаю своє серце й душу; сподоби ж мене, господи, постраждати за народ твій!
Усі були глибоко зворушені. В благоговійному мовчанні минула хвилина, друга...
— А що ж, — звернувся нарешті Мельхіседек до Найди, — хіба закінчилося послання святого владики?
— Ні ще, превелебний отче, — відповів Найда.
— То читай далі! — і ігумен знову сів на своє місце.
Єпископ Гервасій наприкінці звертався з напученням до братії і всіх жителів України, закликаючи їх до терпіння й покори і застерігаючи, що яких би мук не зазнали вони від гонителів, краще мовчки терпіти їх, аніж підносити оружну руку і за злодіяння платити злодіяннями. Зворушливе послання кінчалося такими словами: «І такими за віру тяжкими стражданнями й терпіннями перед усім християнським світом слави єсте зажили, яку й історія вовіки не зітре... І сіє їх, мучителів ваших, діло потече повістями й історіями у всі прийдешні віки».
— Амінь! — промовив Мельхіседек і побожно поцілував підпис преосвященного владики.
Запало досить довге мовчання. Нарешті Мельхіседек заговорив знову:
— Так, достойно й праведно є діяти по глаголу нашого найпреосвященнішого владики, і я, брат його во Христі, не раз наказував і пастирям, і парафіянам нашим, щоб терпіли і ждали... з болем у серці доводилось іноді втішати нещасних цими убогими, безпорадними словами.
Архідиякон зітхнув так глибоко і з такою силою, що навіть полум'я лампади, що блимала перед розп'яттям, похитнулося й замиготіло.
— Ну й терпіли ж! — мимохіть зітхнув і Мельхіседек. — Не відаю, чи є на світі інший такий багатостраждальний і багатотерпеливий народ? Своїм терпінням ми зажили собі вічної слави, й історія запише це на скрижалях своїх: своїм терпінням, нарешті, заслужили ми в бога великої ласки — чудо звершується: навкруги пригнічені й уярмлені піднімають голови з теплою надією в очах, дзвін розносить навкруги радісну вість, навіть і ті, що відпали од предківської віри, повертаються в лоно рідної й істинної церкви...
— Повертаються в деяких місцях, правда, — мовив архідиякон, — а в інших латиняни й уніати чинять ще більші розбої та наїзди.
— Це випадки, — заперечив Мельхіседек, — та й, певно, в тих глухих місцях, куди не дійшов ще декрет короля й не долетіла звістка про високий протекторат єдиновірної монархії. Минулої седмиці одержали ми про се радісне повідомлення од милостивого нашого ясне в бозі преосвященного Георгія, єпископа білоруського, й розіслали з оного послання й декрета королівського копії по всіх наших храмах, нехай радіє і перебуває в надії народ...
— Ох, прости мене за моє зухвале інакомисліє, брате мій во Христі і во плоті, найчесніший владико! — заговорив Аркадій. — Але дух мій бентежиться, і заспокоєння йому від цих радісних вістей нєсть ніякісінького... Шляхта переродитися не може... Який змалку, такий і до останку! І раніше її настренчували ксьондзи та єзуїти гнати й винищувати впень схизматів, — то яку вагу матиме для них королівський декрет?
— Одначе за цими декретами стоїть сила могутньої

читати