Завантажити

Лежать, лежать
снiги,
пливуть лiси
у крайню
Раїну, де над вiтром
— дальня путь.
I гаснуть голоси
гракiв i вечiр витре
З усесвiту iсторiю снiгiв.

З яруги викотивсь багряний ґалаґан
I цапки став над падлими полями
Подобень мiсяця. Туман
Топив в затонах пам´ять. Рами
Небес розчахли. Зорi забрели в нiгич
у чорний чад,
I, звiвши вгору темнi руки навзнаки, назад
Упала нiч.

I все ж лежать, лежать снiги,
Пливуть лiси у крайню
Раїну, де над вiтром вольна путь,
Де гори з гiр
Родяться, де у дальнiй
Похiд веде вода i не дає зануть,
Доводить, що у день веде, у виноград,
Цiлує листя, спорить i свариться,
Верзе, що встане,
Устає
i падає назад:
— Немов iзроду небуло снiгiв,
Немов весна в вагонi i рука
Дiвоча нiжно на вустах присниться
Й чабан, що десь увечорi гукав,
Перетворивсь на теплу й сонну птицю.

читати